Псевдовибори на окупованій Донеччині: що стоїть за цифрами та навіщо це Росії
Росія вперше провела вибори до Держдуми на окупованій частині Донеччини, заявивши про понад 81% "явки". Розбираємо, як була організована ця процедура і що вона означає для людей та України.
Основні дні псевдоголосування припали на 18–20 вересня, але фактично процес стартував задовго до цього: для російських військових — 28 серпня, для цивільних — 8 вересня. Замість звичних дільниць окупаційна влада сформувала 1266 мобільних груп, які приїжджали до людей із переносними перегородками, бюлетенями та скриньками. Разом із ними були присутні російські правоохоронці або військові зі зброєю. На опублікованих фото видно, як бюлетені заповнюють у дворах — на лавках, столах і навіть капотах автомобілів.
До прифронтових населених пунктів такі групи вирішили не відправляти, а їхнім жителям пропонували голосувати в пунктах тимчасового розміщення. Достроковість окупаційна влада пояснювала міркуваннями "безпеки". Водночас Росія заздалегідь включила до своїх виборчих округів усю Донецьку область — зокрема міста й громади, які не контролює. Так, до "Донецького округу №14" записали підконтрольні Україні Покровськ і Добропілля, а до "Горлівського округу №15" — Краматорськ, Слов'янськ, Лиман, Костянтинівку та Олександрівку. Адреси більшості з 633 "дільниць" не оприлюднювали, дізнаватися про них пропонували через російські "Госуслуги" чи безпосередньо у "виборчкомах". Для отримання бюлетеня не обов'язково було мати російський паспорт — підходив і так званий "паспорт ДНР" або український документ із реєстрацією на території області.
Останній день голосування завершили на шість годин раніше — о 14:00 за московським часом. Окупаційна "виборча комісія" пояснила це загрозою українських безпілотників та необхідністю безпечно доправити "протоколи". Одразу після закриття почали підрахунок, і голова окупаційної "виборчої комісії" Володимир Висоцький заявив, що попередня "явка" перевищила 81%. Остаточні результати на той момент не оголошувалися. Для організації процесу залучили понад 6 тисяч людей — членів 633 дільничних та 36 територіальних "комісій".
Для українського законодавства важливо розрізняти людину, яка прийшла "проголосувати", зокрема під тиском, і тих, хто добровільно долучився до організації псевдовиборів. Кримінальна відповідальність за частиною 5 статті 111-1 Кримінального кодексу України передбачена саме за участь в організації та проведенні незаконних виборів на тимчасово окупованій території, а також за публічні заклики до їх проведення. Покарання — позбавлення волі від п'яти до десяти років, із можливою забороною обіймати певні посади на строк від 10 до 15 років та конфіскацією майна.
Поки окупаційна влада звітувала про масову участь, у місцевих чатах жителі писали, що подекуди не знали, коли і де проходить "голосування", а до деяких населених пунктів ніхто не приходив. Один із коментаторів зауважив: "Ми голосувати, напевно, рилом не вийшли. Все зроблено без нас". Користувачка Threads, яка живе на окупованій території, розповіла, що знайшла себе у "списках" одразу тричі — під дівочим прізвищем, прізвищем у шлюбі та знову дівочим після розлучення, з однаковою адресою реєстрації, але різними паспортними даними. Ці дописи не дають змоги оцінити реальну кількість учасників, але контрастують із заявами про високу "явку".
На трьох одномандатних "округах" зареєстрували 15 кандидатів від російських партій. Серед них — учасники війни проти України, представники окупаційних структур і російські пропагандисти. У "Донецькому окрузі" від "Єдиної Росії" балотується Олександр Бородай, який долучився до війни ще 2014 року та був "головою Ради міністрів ДНР", а з 2021-го був депутатом Держдуми від Ростовської області. У "Макіївському окрузі" ця ж партія висунула військову кореспондентку російського "Першого каналу" Ірину Куксенкову. У "Горлівському окрузі" балотується Андрій Крамар, який із 2014 року працював у структурах сепаратистського руху, а згодом став "радником голови ДНР".
Підсумок: псевдовибори на окупованій Донеччині — це передусім інформаційна операція, покликана легітимізувати окупацію та створити видимість підтримки. Для жителів це тиск і ризик, для організаторів — кримінальна відповідальність за українським законом, а для України — черговий аргумент, що будь-які "вибори" на тимчасово окупованих територіях не мають жодної правової сили.
