Стубб: втрати 1 до 5 і повернуті 800 кв. км — час тиснути на Путіна

За оцінкою Стубба, Україна нині має кращі позиції у військовому, політичному та фінансовому вимірах, ніж рік тому. Саме це, на його думку, дає підстави вимагати від Росії сісти за стіл переговорів.

Президент Фінляндії звернув увагу на активізацію дипломатії навколо російсько-української війни. Він згадав «човникову дипломатію», переговори американської делегації у Москві та Києві, а також зусилля президента США Дональда Трампа. Одним із можливих результатів цих зусиль Стубб назвав часткове припинення вогню.

Окремо він пов'язав переговорну активність із ситуацією на енергетичних ринках. На зростання цін, за його словами, вплинули і українські удари по російських нафтопереробних заводах, і війна на Близькому Сході.

Щодо фронту, то Стубб навів дані, згідно з якими співвідношення втрат України та Росії становить один до п'яти. За його словами, протягом року російські війська захопили близько 900 кв. км української території, тоді як Сили оборони повернули приблизно 800 кв. км. Ці показники він використав як аргумент, що Москва не досягає поставлених цілей на полі бою.

«Тому я думаю, що наше послання росіянам таке: «Послухайте, хлопці, ви не виграєте цю війну, тож давайте спробуємо її закінчити». Зеленський хоче миру, Трамп хоче миру, і тепер нам потрібно домогтися того, щоб Путін сів за стіл переговорів», – сказав Стубб.

Окремо президент Фінляндії висловився про можливе часткове припинення ударів по енергетичній інфраструктурі. На його думку, така домовленість має передбачати взаємні зобов'язання сторін.

«Добре, якщо Україна не завдає ударів по нафтопереробних заводах, тоді Росія не повинна завдавати ударів по об'єктах енергетики та електропостачання в Україні, особливо з наближенням зими», – заявив він.

Якщо дивитися на практичні наслідки, то пропозиція Стубба описує не повне завершення війни, а проміжний крок — обмежене припинення вогню та взаємне стримування ударів по енергетиці. Для українських міст це означало б менший ризик відключень узимку, але водночас вимагало б від Києва відмови від частини далекобійних засобів впливу на російську нафтопереробку. Для Москви це питання вибору між збереженням тиску на українську енергосистему і збереженням власних нафтопереробних потужностей.

Публічна теза про «програшну» для Росії динаміку на фронті має і політичне значення: вона формує рамку, в якій подальші переговори виглядають не як поступка України, а як наслідок військової ситуації. Водночас наведені цифри описують війну, в якій обидві сторони продовжують платити за невеликі зміни лінії фронту, тож питання про те, чи справді це змусить Кремль до переговорів, залишається відкритим.