Переговори Україна–РФ–США: чому «значний прогрес» ще не означає миру

Після літа, коли Україна системно атакувала російські нафтопереробні заводи, Кремль повернувся до розмови про тристоронній формат Україна–Росія–США. Спецпосланці Вашингтона Стів Віткофф і Джаред Кушнер на початку вересня відвідали Москву, а також уперше від початку повномасштабного вторгнення завітали до Києва. Після цього пролунала теза про «значний прогрес». В Україні ж наголошують: відновлення переговорів за посередництва США не дорівнює припиненню вогню, і причина цього не в позиції Києва.

Активізація Білого дому має цілком конкретний політичний календар. Наближаються проміжні вибори до Конгресу, де визначатиметься, наскільки вільно Дональд Трамп діятиме в останні два роки каденції. На тлі зростання невдоволення американців його політикою адміністрації потрібні успішні кейси, і «мирна» угода в російсько-українській війні — один із них. Політолог-міжнародник Максим Ялі прямо вказує: «Трампу все одно, що буде після завершення його президентства. Йому потрібна "Нобелівська премія миру"…». Саме в цьому контексті варто читати і заяви про нібито «вину» України у зростанні світових цін на дизель, і слова про домовленість Києва та Москви не бити по енергетиці — про неї, за наявною інформацією, не знали ні в Кремлі, ні на Банковій.

Володимир Зеленський уточнив: формальної домовленості про «енергетичне перемир'я» немає. Україна готова знизити інтенсивність ударів по російському тилу лише за умови, що українська енергетика, критична інфраструктура та експорт продовольства перестануть бути для Кремля воєнними цілями. Москва на словах ідею підтримує, але додає умови, нереальні для виконання: скасування західних санкцій, зокрема для відновлення судноплавства, і повернення російського газу на європейський ринок.

Головна пастка — в асиметрії. Для України російська енергетика є одним із небагатьох об'єктів, ураження яких дозволяє переносити економічну ціну війни на територію РФ. Для Росії українська енергосистема — інструмент тиску на цивільне населення, промисловість і здатність держави пережити зиму. Генерал-майор СБУ Віктор Ягун наголошує, що мораторій має сенс лише за чіткого переліку об'єктів, симетричних зобов'язань, незалежного механізму фіксації порушень і зрозумілих наслідків. Інакше пауза просто дасть одній зі сторін час відновити пошкоджену інфраструктуру.

Аналітик Ігар Тишкевич додає: оскільки ні географію, ні перелік «критичної» інфраструктури не визначено, Кремль цим скористається й пропонуватиме «нерівний обмін» — від Азовського моря до залізниці, яку не захоче визнавати критичною. Якщо в України не буде власного переліку об'єктів на території РФ, російський список стане базовим. Політолог Ігор Петренко звертає увагу на логіку Кушнера: лінія — російська, гарантії — американські, а рішення — українське. За таких умов той, хто каже «ні», автоматично стає тим, хто «не хоче миру».

Підсумок невтішний. Тишкевич прогнозує, що навіть досягнуте «енергетичне перемир'я» протримається недовго, а у його зриві Москва спробує звинуватити Київ. Ялі вважає, що Путін діятиме за старою стратегією — перечекати, тож «вікно можливостей» може не відкритися ані наступної весни, ані восени. За оцінкою політтехнолога Андрія Демартіно, найімовірніший сценарій — неможливість дипломатичного врегулювання, тобто перехід до заморозки: або через взаємне виснаження, або через диктат умов однією зі сторін.