Кол-центри як друга економіка: що означає мільярдний бізнес шахраїв для України

За даними міжнародної організації Глобальна ініціатива проти транснаціональної організованої злочинності (GI-TOC), у шахрайських «офісах» в Україні працює близько 60 тисяч людей — як громадян України, так і іноземців. Дзвінки йдуть не лише на українські номери, а й до людей у кількох десятках країн. Це не поодинокі випадки, а сформована індустрія з власною «кухнею», правилами й персоналом.

Як це виглядає зсередини, добре показує історія 50-річної киянки Наталі, яка погодилася говорити на умовах анонімності. Їй подзвонили з номера, ідентичного до вказаного на сайті одного з найбільших українських банків. Чоловік представився співробітником служби безпеки, розповів про нібито спробу переказу коштів з її картки й наполягав на швидких діях. «Я була як під гіпнозом. Весь час я була на зв’язку з цією людиною і робила те, що він казав», — згадує вона. Жінка переказала кілька десятків тисяч гривень на названий їй рахунок. Звернення до банків і на гарячу лінію кіберполіції результату не дали: у банках наголосили, що переказ був добровільним, а після залишеного повідомлення про злочин їй ніхто не зателефонував.

Коріння явища дослідники відводять приблизно на 15 років назад, коли інвестиційне шахрайство поширювалося в Ізраїлі, а згодом у Грузії. Приблизно з 2014 року технології та топменеджери перемістилися в Україну — цьому сприяли і початок війни на Донбасі, і анексія Криму, коли багато людей, передусім молодь, шукали будь-який заробіток. Найохочіше в «офіси» брали людей до 28 років. Найбільше таких центрів зосередилося в Дніпрі: саме там свого часу з’явилися перші в країні легальні клієнтські кол-центри, де відпрацювали скрипти спілкування та системи управління персоналом. Згодом частина працівників перенесла ці напрацювання в нелегальну площину. У ПриватБанку наголошують, що співпрацюють із Національною поліцією та Кіберполіцією у викритті шахраїв.

На середину 2023 року в Україні налічувалося орієнтовно 1000–2000 кол-центрів, а подальша робота правоохоронців скоротила цю кількість приблизно на третину. Автори дослідження пов’язували перелом із призначенням Руслана Кравченка генеральним прокурором у червні 2025 року, після чого відбулася хвиля зачисток у Дніпрі та Києві. Сам Кравченко, якого парламент відправив у відставку 15 вересня, звітував про понад 1050 обшуків за 12 місяців, припинення діяльності близько 340 кол-центрів і понад 5 тисяч операторських місць, 147 кримінальних проваджень та підозри 183 особам. Різниця між цими 5 тисячами місць і 60 тисячами працівників за оцінкою GI-TOC показує, наскільки масштаб проблеми більший за офіційну звітність. До того ж, зазначають дослідники, ліквідовані центри швидко відроджуються — для запуску потрібні лише приміщення, техніка, канцелярія та люди.

Найслабше місце — не викриття, а покарання. За даними платформи Опендатабот, від початку повномасштабного вторгнення в Україні ухвалили щонайменше 18 вироків у справах про шахрайські кол-центри, у яких фігурують 27 обвинувачених. Понад половина рішень — 10 із 18 — припадає на Дніпропетровську область; по два вироки мають Харківщина, Одещина та Закарпаття, ще по одному — суди Києва та Київської області. Реальне ув’язнення отримали лише двоє людей — з термінами п’ять і вісім років, решта відбулася умовними строками або штрафами.

Окремий шар проблеми — суміш бізнесу й політики. Дослідники описують три типи мереж: відкриті, оформлені як ІТ-стартапи чи маркетингові агенції; злиті з криміналітетом; і ті, що працюють під «корупційним дахом». За свідченнями двох співрозмовників, вартість такого «даху» сягала 10–15 тисяч доларів на місяць. НАБУ та САП, не називаючи сум, заявляли про «механізм систематичного одержання неправомірної вигоди» від кол-центрів за неперешкоджання їхній роботі. Операція «Карфаген» вдарила по репутації Офісу генпрокурора, а президент Володимир Зеленський після оприлюднення підозр подав законопроєкти й закликав парламентарів: «Треба поставити крапку в історії із шахрайськими кол-центрами в Україні». 15 вересня Рада ухвалила один із них у першому читанні — про відповідальність за передачу та використання дроп-рахунків, а 16 вересня — в остаточній редакції закон із новою статтею Кримінального кодексу «Електронно-комунікаційне шахрайство». Раніше, у 2023–2024 роках, тимчасова слідча комісія Верховної Ради пропонувала зміни до законів, але депутати підтримали лише частину.

Для людей наслідки цілком практичні. По-перше, ризик потрапити в таку схему залишається високим, а відшкодувати втрачене майже неможливо: банки кваліфікують переказ як добровільний, а поліція не встигає за кількістю заяв. По-друге, тіньовий сектор на 60 тисяч робочих місць — це ринок праці, який конкурує з легальним за доходами й водночас не створює жодної доданої вартості для країни. По-третє, репутація правоохоронної системи напряму впливає на довіру громадян і на міжнародні позиції України, адже жертвами стають люди в десятках країн, а мережі на кшталт Milton Group діяли щонайменше в Україні, Росії, Грузії, Албанії та Болгарії.

Підсумок простий: ухвалені закони — необхідний, але недостатній крок. Поки реальні вироки отримують одиниці, а «дах» коштує десятки тисяч доларів на місяць, сама конструкція бізнесу залишається рентабельною. Питання не лише в тому, скільки офісів закриють наступного разу, а в тому, чи стане ризик покарання вищим за прибуток.