Повоєнні вибори в Україні: що вже готово, а що досі під питанням

Підготовка до перших післявоєнних виборів в Україні триває вже кілька місяців. У Верховній Раді створили робочу групу, яку розділили на сім підгруп. За цей час провели понад 40 засідань, а частину напрацювань уже оформили як конкретні законопроєкти. Паралельно готується спеціальний закон, який має врегулювати виборчий процес з урахуванням реалій після 2022 року. За оцінками голови правління Громадянської мережі «ОПОРА» Ольги Айвазовської, готово приблизно 60–65% тексту.

Однак, за її словами, консенсус у підгрупах не означає політичної згоди. Найбільші розбіжності стосуються не технічних деталей, а політичних питань. Серед них — «ценз осілості», який може обмежити право балотуватися для громадян, що виїжджали за кордон. Також дискусійним залишається допуск кандидатів із потенційно проросійським бекграундом. Обговорюється варіант «м’якої люстрації», коли кандидати публічно декларують свої зв’язки, але є й жорсткіший підхід — не допускати без рішення суду. Це створює правову колізію, бо діє презумпція невинуватості.

Окремий виклик — актуальність даних у Державному реєстрі виборців. Офіційно там 34 мільйони виборців, але реальна кількість громадян менша. Розбіжність може сягати щонайменше 20%. Швидкого технічного рішення немає, тож держава покладається на самостійну зміну виборчої адреси громадянами, зокрема через онлайн-сервіси ЦВК. Проте ця система потребує масштабної інформаційної кампанії, бо багато людей не знають про таку можливість. Крім того, консульський облік не дає повної картини: в офіційних даних МЗС лише 380 тисяч громадян за кордоном, що значно менше реальних цифр.

Безпека — ще одна ключова умова. «ОПОРА» провела пілотні аудити в громадах, заклавши 53 показники — від часу доїзду швидкої до наявності укриттів. Оцінка має проводитися громада за громадою, а не за географічною відстанню до лінії фронту. Ці дані можна зібрати за півтора місяця, і вони стануть основою для рішень про можливість голосування. Водночас, якщо між завершенням воєнного стану і стартом кампанії буде пів року, часу достатньо.

Щодо голосування військових, базовий підхід передбачає, що більшість голосуватимуть на звичайних дільницях. Для цього командири мають включити їх до списків за місцем фактичного перебування. Спеціальні дільниці створюватимуть лише для тих, хто під бойовими розпорядженнями. Триває дискусія про склад комісій на таких дільницях, щоб уникнути замкненої системи без зовнішнього контролю. В «ОПОРІ» наполягають на доступі спостерігачів.

Після війни Україні доведеться провести три типи виборів: парламентські, президентські та місцеві. Експерти відстоюють природну черговість і виступають проти проведення «все в один день». Досвід 2019 року показав, що такий підхід може призвести до концентрації влади без достатнього досвіду. Особливо вразливими є місцеві вибори, які ризикують стати «додатком» до загальнонаціональних партій.

Питання зовнішнього втручання також залишається відкритим. Європейські партнери не тиснуть на Україну щодо виборів, але у США тема звучить інакше. Головна проблема — відсутність механізму реагування на доведений вплив. За чинним законодавством, навіть у разі серйозних порушень результати мають бути встановлені. Потрібні зміни до Кримінального кодексу та адміністративного законодавства, щоб зафіксоване втручання мало реальні наслідки.

Підсумовуючи, підготовка до виборів просувається, але ключові політичні рішення ще попереду. Як зазначає Айвазовська, вибори під час війни провести можна, але вони не будуть вільними й демократичними. Для цього потрібні відповідні умови та час.