МКЧХ: на війні зникли безвісти 275 тисяч людей — що це означає

Про таку оцінку повідомила президент МКЧХ Мір'яна Сполярич-Еггер. За її словами, організація щомісяця отримує приблизно 10 тисяч нових заявок на розшук людей, які безслідно зникли на фронті.

Важливий нюанс: з 2025 року методика обліку змінилася. До статистики тепер включають не лише формалізовані, а й попередні запити, тому загальна кількість зареєстрованих випадків зросла. МКЧХ не розділяє зниклих за сторонами конфлікту — ці відомості конфіденційні. Отже, 275 тисяч — це сумарний показник, а не кількість зниклих лише з одного боку.

Певне уявлення про розподіл дають окремі ініціативи. Український проєкт «Хочу знайти» з січня 2024 року отримав 210 766 заявок про розшук російських військовослужбовців. Найбільше звернень із зазначенням місця зникнення стосується Покровського району Донецької області — близько 29 тисяч осіб, переважно за 2024–2025 роки. Другий за кількістю — Бахмутський район Донецької області, понад 12 тисяч. Ще понад 8 тисяч російських військових зникли в Курській області, частина якої перебувала під контролем ЗСУ з серпня 2024-го по квітень 2025 року.

Не менш показові цифри з російського боку. У липні 2026-го запит «безвісти своє» вводили в «Яндексі» майже 120 тисяч разів. Того ж місяця уповноважена з прав людини в РФ Яна Лантратова заявила, що МКЧХ допоміг знайти близько 1,7 тисячі російських полонених, а до Ради з прав людини з початку року надійшло понад 29 тисяч звернень від громадян, які втратили зв'язок із близькими на фронті.

Механізм пошуку працює через офіційні списки військовополонених, які Росія та Україна передають одна одній. Представники МКЧХ можуть відвідувати місця утримання захоплених комбатантів і збирати там усні чи письмові повідомлення для родичів — так вдається підтвердити, що людина жива. Водночас у МКЧХ нагадують: досвід минулих воєн свідчить, що пошук зниклих безвісти може тривати десятиліттями навіть після припинення бойових дій.

Що це означає для України. По-перше, йдеться про сотні тисяч родин, для яких невизначеність стала щоденністю: без офіційного підтвердження смерті чи полону люди не можуть ані поховати близького, ані оформити виплати, спадщину чи інші юридичні процедури. По-друге, зміна методики обліку МКЧХ означає, що цифри ще певний час зростатимуть — і це радше відображатиме повноту реєстрації, ніж різкий стрибок нових зникнень. По-третє, масштаб проблеми перетворює її на довгостроковий гуманітарний і державний виклик: робота з пошуку, ідентифікації та підтримки сімей триватиме незалежно від перебігу бойових дій.

Коротко: 275 тисяч — це не остаточна цифра, а нижня межа болю, який доведеться нести роками. І ключове питання тут не лише в тому, скільки людей зникло, а в тому, скільки з них ще можна знайти живими.