Чи справді на Харківщині заборонили народжувати російською: що стоїть за фейком

Приводом для хвилі обговорень стало фото буклета, який нібито видають породіллям у Львові. На сторінках видання вміщено заклики кричати під час пологів державною мовою та не дозволяти, щоб «цей голос» вимовляв слова російською. Поширення цих матеріалів супроводжувалося тезою, що йдеться про загальноукраїнську тенденцію, яка нібито дійшла й до пологових будинків Харківщини.

Водночас жодних підтверджень, що цей буклет справді походить із львівського пологового будинку, немає. На зображенні не видно ні назви медзакладу, ні видавця, ні вихідних даних, ні будь-яких інших ознак, за якими можна встановити походження друкованого видання. Тобто прив'язка буклета до конкретної лікарні залишається недоведеною, а тим паче не доведено, що подібні матеріали використовують у медзакладах Харківської області.

Важливий і юридичний бік. Твердження про «заборону російської під час пологів» не узгоджується з українським законодавством. Стаття 33 закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» справді визначає українську мовою сфери охорони здоров'я, однак прямо дозволяє на прохання пацієнта надавати персональне обслуговування іншою мовою, прийнятною для сторін. Закон регулює роботу медичних закладів і ведення документації, а не те, якою мовою пацієнтка розмовляє, звертається до лікаря чи мимоволі реагує під час пологів. Іншими словами, вимоги до мови стосуються інституційної комунікації, а не особистих реакцій людини в пологовій залі.

Отже, історія про «заборону народжувати російською» на Харківщині не має підтвердженої фактичної основи: невідоме походження буклета, немає доказів його використання в конкретних медзакладах, а сама теза про заборону суперечить чинному закону. Для пацієнток це означає, що жодних законодавчих підстав відмовляти їм у зрозумілій комунікації з медиками немає — закон зберігає можливість персонального обслуговування іншою мовою за домовленістю сторін. А для читачів загалом це нагода зважати на походження подібних «сенсацій»: зображення без вихідних даних і узагальнення від одного фото до цілої країни — типова ознака неперевіреної інформації.