«Карпатська вісімка» без Угорщини: що стоїть за відмовою Будапешта

Про створення «Карпатської вісімки» (С8) президент України Володимир Зеленський оголосив 18 вересня. За задумом, формат мав об'єднати Україну та всі карпатські держави — Румунію, Сербію, Польщу, Словаччину, Чехію, Австрію та Угорщину. Участь Будапешта в ініціативі анонсували як одну зі складових проєкту.

Утім, 21 вересня прем'єр-міністр Угорщини Петер Мадяр заявив, що країна не прийняла запрошення до участі. За його словами, для цього є «поважні причини», але жодної з них він не назвав. Того ж дня він оприлюднив у соцмережі X пояснення своєї позиції, де назвав неприйнятним оголошувати суверенну державу учасницею міжнародної ініціативи без попередніх консультацій і згоди самої держави. Свою тезу він проілюстрував прикладом: «Привіт, ми створили футбольну команду в сусідньому селі. Ми не знайомі, але ви в ній є, і вам треба принести м’яч». Водночас Мадяр запевнив, що намагається допомогти Україні.

Цей допис став реакцією на коментар міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, який відреагував на відмову Угорщини від участі у форматі. Глава МЗС також назвав несподіваною заяву угорського прем'єра про категоричний виступ проти побудови сховищ для українського палива в Угорщині. «Виникає враження, що, хоча [колишній проросійський прем'єр-міністр] Віктор Орбан пішов, його політика обструкціонізму та ізоляціонізму й далі процвітає», — написав Сибіга.

Для України ця історія має кілька практичних вимірів. По-перше, регіональні формати на кшталт С8 задумані як майданчик для узгодження спільних позицій із сусідами — від транспортних коридорів до енергетичної безпеки. Якщо одна з ключових країн Карпатського регіону залишається осторонь, домовленості втрачають частину ваги, а сам формат ризикує перетворитися на декларацію. По-друге, відмова Будапешта демонструє, що зміна риторики угорського керівництва не обов'язково означає зміну політики щодо Києва: несподівані заяви про сховища палива та відмова від участі в ініціативі свідчать, що розбіжності зберігаються.

Для пересічних громадян ці дипломатичні нюанси мають цілком конкретні наслідки. Регіональна співпраця впливає на пропускну здатність кордонів, швидкість погодження проєктів у прикордонних областях і надійність енергетичних маршрутів. Коли сусідня країна дистанціюється від спільних ініціатив, ці питання вирішуються повільніше й у двосторонньому, а не багатосторонньому режимі, де в кожної сторони більше важелів.

Підсумок: «Карпатська вісімка» поки що існує радше як заявка на співпрацю, ніж як робочий механізм. Чи вдасться Києву переконати Будапешт змінити рішення, залежить від того, наскільки швидко сторони перейдуть від публічних обмінів заявами до предметних переговорів.