Сибіга на Генасамблеї ООН: режим Лукашенка має постати перед трибуналом

Українська дипломатія намагається зрушити з місця питання відповідальності не лише Москви, а й Мінська. За підсумками заходу на полях Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку Андрій Сибіга заявив, що Білорусь залишається ключовим союзником Росії, а її територія, військова інфраструктура та ресурси працюють на російську воєнну машину.

За словами міністра, йдеться не лише про політичну підтримку: Білорусь постачає компоненти й матеріали для російського ВПК, поглиблює військову інтеграцію з Москвою, а її нафтопереробні заводи відіграють дедалі більшу роль у забезпеченні Росії пальним. Саме тому, на думку Сибіги, тиск на обидва режими має бути однаковим: «Тиск на режими в Москві та Мінську буде ефективним лише тоді, коли він не матиме жодних винятків і компромісів. Російські ракети не роблять винятків, коли вбивають цивільних в Україні. Тому не може бути винятків і в тиску на них, ані для російських олігархів, ані для білоруських ресурсів».

Окремо глава МЗС наполягає на юридичній відповідальності керівництва Білорусі. Він зазначив, що Україна вже зробила необхідні правові кроки, а сам Олександр Лукашенко та високопосадовці його режиму мають постати перед Спеціальним трибуналом щодо злочину агресії проти України — так само, як Володимир Путін та його посадовці. «Режим у Мінську невіддільний від режиму в Москві. Він не має суб’єктності. Тому в нашій політиці щодо режиму Лукашенка не повинно бути жодних ілюзій чи спроб видавати бажане за дійсне», — підкреслив міністр.

Що це означає на практиці. По-перше, Київ послідовно відмовляється від логіки «окремих винятків» для Білорусі — тобто від спроб вивести білоруські ресурси, підприємства чи посадовців з-під санкцій заради тактичних домовленостей. По-друге, питання трибуналу переводиться з площини політичних заяв у площину права: якщо Мінськ визнають співучасником агресії, це відкриває шлях до персональної відповідальності конкретних чиновників, а не лише до секторальних обмежень. По-третє, Україна публічно розділяє білоруську владу і білоруське суспільство — Сибіга повідомив про посилення діалогу зі Святланою Тихановською та білоруськими демократичними силами.

Для партнерів це сигнал, що тиск на Мінськ не можна розглядати як другорядне питання порівняно з Москвою. Для самої Білорусі — нагадування, що участь у війні ресурсами й інфраструктурою має ціну. А для громадян України, які щодня живуть під ударами, важливо, що йдеться не про абстрактні декларації, а про спробу закріпити відповідальність юридично. Питання лише в тому, чи готові міжнародні партнери діяти без винятків, про які говорить Київ.