Справа «Карфаген»: чому підозра Кривоносу виявилася юридично нікчемною

Конфлікт навколо розслідування НАБУ у справі «Карфаген» перейшов у відкриту площину. Офіс Генерального прокурора офіційно заперечив, що директору Національного антикорупційного бюро Семену Кривоносу повідомляли про підозру. У відомстві наголосили: у межах цього кримінального провадження підозру нікому не вручали в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом, і правових підстав для цього не було. За підсумками аналізу дій прокуратури спробу вручення підозри назвали позбавленою юридичного сенсу.

Напередодні тодішній генеральний прокурор Руслан Кравченко публічно заявив, що підписав і надіслав поштою повідомлення про підозру Кривоносу, закидаючи йому підроблення документів. Ця заява прозвучала на тлі протистояння довкола справи «Карфаген», яка стосується викриття корупційних схем за участю колцентрів і працівників прокуратури. Одразу після неї Кравченко подав у відставку та виїхав у закордонне відрядження. Президент Володимир Зеленський назвав його негайне звільнення необхідним і відсторонив від посади.

Пізніше того ж дня Кравченко у власному Telegram-каналі заявив, що до керівництва Державного бюро розслідувань та Офісу Генерального прокурора нібито прийшли представники НАБУ з вимогою скасувати повідомлення про підозру Кривоносу. За його словами, одним із них був Олександр Абакумов. Кравченко наголосив, що законне процесуальне рішення не може скасовуватися кулуарними домовленостями, і оприлюднив копії поштових квитанцій на підтвердження відправлення. Він також зауважив, що жодне політичне рішення не скасовує доказів і не звільняє директора НАБУ від необхідності відповісти на запитання щодо власної доброчесності, додавши, що, на його думку, Кривонос цього дня уникав такої відповіді, «сховавшись за політичним рішенням президента».

Для антикорупційної вертикалі ця історія має кілька вимірів. По-перше, вона демонструє, наскільки вразливими залишаються процедури: навіть формально підписане повідомлення про підозру може бути визнане юридично нікчемним, якщо його не вручили належним чином. По-друге, публічний обмін звинуваченнями між керівниками правоохоронних органів підриває довіру до інституцій, які мають стояти на захисті від корупції. По-третє, справа «Карфаген» зачіпає чутливу тему — можливу участь працівників прокуратури у схемах, тож суспільство очікує прозорого завершення розслідування, а не обміну політичними заявами.

Ключове питання тепер — чи буде справа доведена до кінця в правовому полі, чи остаточно перетвориться на політичний сюжет. Від цього залежить не лише репутація НАБУ та ОГП, а й те, наскільки громадяни віритимуть, що антикорупційні органи здатні працювати незалежно від політичної кон'юнктури.