Два роки без Вікторії Рощиної: чому справа журналістки досі не має відповіді

Рощина стала першою і наразі єдиною журналісткою, яка загинула в російському полоні під час війни. За даними Міжнародного інституту преси, від початку повномасштабного вторгнення під час висвітлення подій в Україні загинули 16 журналістів. Водночас російська сторона досі не пояснила, як померла Рощина, не коментує звинувачень у катуваннях і не співпрацює з Україною в межах кримінального розслідування.

Для українського медійного середовища ця справа має ширший вимір, ніж одна трагедія. За оцінкою IPI, станом на серпень 2026 року за ґратами в росії залишаються 27 українських журналістів. Приблизно половину з них затримали вже після початку повномасштабного вторгнення. Багатьох переслідують за звинуваченнями у «тероризмі» та «шпигунстві», а в кількох випадках публічних обвинувачень не висували й самого факту ув'язнення не визнають — тобто люди фактично перебувають в ізоляції, без правового статусу і без можливості захищатися.

Виконавчий директор IPI Скотт Гріффен наголосив, що Рощина «заплатила найвищу ціну за свою відданість справі, щоб історії її співгромадян, які живуть під окупацією, були почуті світом». За його словами, її смерть пролила світло на жорстоке поводження, з яким українські журналісти можуть стикатися з боку російської влади. Організація заявила, що й надалі вимагатиме справедливості для Вікторії та закликає міжнародну спільноту домагатися звільнення кожного журналіста, якого утримує росія.

Обставини загибелі Рощини відомі лише фрагментарно. Вона зникла на тимчасово окупованих територіях у серпні 2023 року, а в травні 2024-го росія вперше підтвердила, що утримує її в полоні. Ще раніше, у березні 2022 року, її викрадали, але за десять днів відпустили. Про смерть стало відомо 10 жовтня 2024 року: інформація надійшла її батькові Володимиру від російських офіційних осіб, згодом її підтвердила українська сторона. Сама журналістка загинула 19 вересня 2024 року у віці 27 років.

За даними Медійної ініціативи за права людини, Рощину утримували щонайменше у двох місцях — у виправній колонії № 77 у Бердянську та в СІЗО № 2 у Таганрозі, яке правозахисники називають одним із найжорстокіших місць утримання українців на території росії. Тіло журналістки передали в лютому 2025 року під час обміну тіл 757 загиблих захисників. Під час огляду з'ясувалося, що деяких внутрішніх органів бракує, зокрема головного мозку, очних яблук і частини трахеї. Поховали Вікторію 8 серпня 2025 року на Байковому кладовищі в Києві; попрощатися прийшли кілька сотень людей — рідні, зокрема батько й молодша сестра, колишні колеги та небайдужі.

Рощина працювала на hromadske, згодом публікувалася в «Українській правді» та «Радіо Свобода», співпрацювала з «Українським радіо», «UA: Першим» і «Цензор.нет». У 2022 році отримала нагороду Міжнародного жіночого медійного фонду «За мужність у журналістиці», а в жовтні 2025-го посмертно стала лауреаткою премії «Герой свободи преси» — відзнаку їй присудили за мужню розслідувальну роботу про російську окупацію України.

Для України ця історія — не лише питання пам'яті, а й питання безпеки тих, хто продовжує працювати. Відсутність реакції російської сторони на звинувачення фактично унеможливлює встановлення повної картини смерті Рощини правовими засобами, а сам факт утримання 27 журналістів без визнання їхнього статусу означає, що їхні родини не мають навіть офіційного підтвердження, за що саме й де саме тримають близьких. Саме тому вимоги міжнародних організацій стосуються не тільки покарання винних, а й прозорості: без неї кожен наступний випадок залишатиметься таким самим невизначеним.

Підсумок: через два роки після смерті Вікторії Рощини відповіді на ключові питання про її загибель немає, а 27 українських журналістів досі перебувають у російському полоні. Тиск міжнародних інституцій поки що залишається чи не єдиним механізмом, який утримує цю тему у світовому порядку денному.