Переселенець із Куп'янщини, який витягнув чотирьох дітей з-під криги, отримав звання «Герой-рятувальник року»

Нагородження відбулося за участю Президента України Володимира Зеленського, Міністра внутрішніх справ Івана Вигівського та Голови ДСНС Андрія Даника. Сам Сергій зізнається, що не вважає себе героєм: «Я досі себе не відчуваю героєм».

Історія порятунку сталася 12 березня 2026 року на водоймі у Шевченківському районі Харкова. Під кригу провалилися шестеро дітей, двоє хлопців — 10 та 17 років — загинули. Сергій у той момент працював неподалік і побачив дітей із вікна другого поверху. Він одразу рушив до озера й пробивав кригу руками та ногами, щоб дістатися до тих, хто був у воді.

«Там були ще діти на березі. Дівчатка кричали, що двоє дітей вже пішли під воду. Я бачив, що у воді було четверо, четверту дитину я, чесно кажучи, вже неясно пам'ятаю… Спершу лід пробивав. Дістався першої дитини – дівчинка маленька. Я їй сказав: "Хапайся за шию, тільки не души, спокійно". І поплив. Хлопчик дещо крупніший – того до себе притягнув, під руку, а другою рукою потихеньку гріб. Звісно, діти плакали, кричали, хапалися за все, що могли», – згадував він одразу після порятунку.

На берег Сергій витягнув чотирьох дітей, після чого сам почав втрачати сили через переохолодження. За цей вчинок його відзначив і Харківський міський голова Ігор Терехов — медаллю, почесною грамотою та годинником.

Для самого Сергія це вже не перше випробування. Він переселенець із Великого Бурлука на Харківщині, під час російської окупації потрапив у полон: у серпні 2022 року пішов до російського блокпоста, де його затримали військові. Спершу чоловіка утримували у Великому Бурлуку, згодом перевезли до Куп'янська. Близько місяця він перебував у полоні, де, за його словами, його допитували, били та погрожували розстрілом. Перед звільненням Сергія вивезли та залишили на дорозі — він самостійно дістався до лікарні, де отримав допомогу. У березні 2023 року разом із родиною переїхав до Харкова. Після пережитого полону чоловік проходить лікування та реабілітацію.

Ця історія — про те, що здатність кинутися на допомогу не залежить від посади чи статусу. Людина, яка сама пройшла окупацію, полон і відновлення, не вагаючись пішла у крижану воду по чужі діти. І хоча двох врятувати не вдалося, саме такі вчинки нагадують: у найскладніші моменти країну тримають на собі звичайні люди.