Жоржини: історія, їстівні бульби та 35-сантиметрові квіти

Ці квіти, знайомі кожному, хто бачив осінній сад, насправді родом із гір Мексики. Першими їх зафіксували іспанські ботаніки у XVI столітті, хоча стародавні ілюстрації свідчать, що місцеві цивілізації вирощували жоржини задовго до цього.

Цікаво, що спочатку рослину цінували не за красу, а за їстівні бульби, які на смак нагадували суміш моркви, селери та картоплі. У 1776 році французький ботанік Ніколя-Жозеф Тьєрі де Менонвіль, відправлений до Мексики на пошуки ліків від подагри, у своїх нотатках описував дивовижно красиві квіти, які бачив у саду в Оахаці — це були жоржини.

До Європи жоржини потрапили в числі перших рослин з Нового Світу: 1789 року вид Dahlia coccinea прибув до Королівського ботанічного саду в Мадриді. Назву квітка отримала на честь шведського ботаніка Андерса Даля від директора саду Аббе Каванніллеса. Попри зовнішню несхожість, жоржини є близькими родичами ромашок і соняшників, належачи до родини айстрових.

Сучасне різноманіття жоржин вражає: якщо перші ботаніки описали лише три види, то нині в садівничій базі Королівського садівничого товариства (RHS) налічується понад 7 600 сортів. Розміри варіюються від карликових кущиків до гігантської Dahlia imperialis, яка в дикій природі від Гватемали до Колумбії може сягати шести метрів заввишки. Окремі сорти мають квіти діаметром до 35 сантиметрів — більші за обідню тарілку.

Для садівників це не просто декоративна культура: 141 сорт жоржин отримав від RHS нагороду «За заслуги в саду», що підтверджує їхню практичну цінність. Тривале цвітіння — з пізнього літа до осені — робить їх незмінним вибором для клумб і букетів, а історія цих квітів додає їм особливого шарму.