Ялпуг обмілів на понад метр: чому села Болградської громади залишилися без води

Рівень води в озері Ялпуг, найбільшій природній водоймі України, залишається критично низьким другий рік поспіль. Як розповів директор КП «Горводоканал» Анатолій Ільченко, нормальний підпірний рівень становить близько 2,8 метра, тоді як на початку цього року він був 2,21 метра, а нині становить 1,65 метра. Минулого року в аналогічний період показник сягав 1,44 метра. За словами Ільченка, причина — брак води з Дунаю: «Зараз маємо 1,65 метра. Тому що не дають воду з Дунаю. Раніше нам давали і восени, і весною. Два рази на рік».

Вода з Дунаю потрапляє до озера через шлюзи, але за низького рівня річки цей механізм не працює. Як пояснив голова Болградської громади Сергій Димитрієв, самопливний перетік можливий лише тоді, коли рівень у Дунаї достатній. Нині вода в деяких місцях відійшла від берегової лінії більш ніж на 100 метрів, а значна її частина випаровується під час спеки. Обміління позначається і на якості: протягом двох років в озері підвищений сухий залишок, рівень сульфатів і хлоридів, а цього місяця зросли показники магнію та натрію. Через сприятливі умови активно розмножилася синьо-зелена водорість. «Воду ми очищаємо, вода чиста йде в кранах, але не бажано її пити», — зазначив Ільченко.

Для Болграда вода з Ялпуга після очищення залишається основним джерелом. Інакша ситуація в селах громади, де централізованого водопостачання немає. У Тополиному торік відкрили бювет із системою доочищення методом зворотного осмосу, але, за словами старости сіл Тополине та Оксамитне Василя Чернева, це лише точкове рішення. Місцева жителька Людмила розповіла, що бювету не вистачає на всі побутові потреби: родина облаштувала власну свердловину за 43 тисячі гривень, а воду в сусідки купувала по 200 гривень за дві тонни. За її словами, вода зі свердловини придатна лише як технічна: «Вода йде як технічна, для приготування їжі (вода, — ред.) нереальна. Тому що вона трошки як із крейдою, дає осад, як піщинки. Для споживання чи пиття — ні».

В Оксамитному ситуація складніша: село не має власного джерела водопостачання. До 2020 року воду давало підприємство, яке раніше називалося «совхоз Суворове», а нині — «Ялпуг», але через економічні та технічні проблеми воно більше не виконує цю функцію. Люди домовляються з власниками свердловин або купують привозну воду з Болграда — кубометр коштує близько 350 гривень. Жителька Ніна розповіла, що воду зі свердловин використовує переважно для прання, платячи від 300 до 400 гривень за 5–6 тонн, а частині мешканців доводиться купувати питну воду в магазинах. «Ми хочемо, щоб нам підключили воду, підключили до міської системи, бо вони качають водокачкою — це на нашій землі», — сказала вона.

Розв'язати проблему мав би водогін, який сполучив би Тополине та Оксамитне з Болградом. Проєктно-кошторисну документацію підготували близько двох років тому, тоді вартість оцінювали у 135 мільйонів гривень. Нині, за оцінкою Димитрієва, йдеться вже про 150–200 мільйонів. «І це б забезпечило можливість наших населених пунктів централізованою питною водою з міста Болград. Але громада немає зараз таких коштів щоб побудувати самостійно цей водогін із водопровідними системами двох сіл», — пояснив Чернев.

Паралельно в громаді шукають спосіб підтримати сам Ялпуг. Димитрієв пропонує встановити насосну станцію, яка подаватиме воду в озеро, коли рівень у Дунаї недостатній, і живити її альтернативними джерелами енергії — сонцем та вітром. «З кожним роком все більше і більше буває час, коли в річці немає води. Для того, щоб наші озера підтримувати, треба ставити насосну станцію на альтернативних видах електроживлення», — сказав голова громади. За його словами, подібні станції в регіоні вже працювали, а орієнтовна вартість вітрової установки — 2–3 мільйони доларів.

Окремий напрямок — модернізація очищення води для Болграда. Розроблено проєкт станції другого підйому із системою зворотного осмосу, яка має доводити воду до нормативних показників навіть за погіршення якості в Ялпузі. Вартість проєкту — близько 200 мільйонів гривень, громада планує залучити кредит, який Міністерство фінансів уже погодило. Поки ж улітку частину електроенергії для насосної станції забезпечують сонячні панелі, що дозволило стабілізувати її роботу та зменшити витрати громади.

Отже, для мешканців Болградської громади питання води залишається щоденним — і залежить не лише від місцевих рішень, а й від того, чи наповниться Дунай. Реалізація ж запланованих проєктів вартістю у сотні мільйонів гривень потребує кредитів і зовнішнього фінансування, тож швидких змін у селах найближчим часом очікувати не варто.