Васильківка під КАБами: як живе селище після обов'язкової евакуації

Відстань від Васильківки до «сірої зони» становить близько 36 кілометрів, а до лінії бойових дій — понад 40. Попри це, російські війська завдають ударів по селищу кілька разів на тиждень, використовуючи КАБи та «шахеди». Центр населеного пункту фактично знищено: десятки магазинів і ринок згоріли, багатоквартирні будинки зазнали серйозних руйнувань. У деяких із них від прямих влучань зникли цілі квартири, тож нині там мешкає лише кілька людей.

Місцевий мешканець Віктор, який прожив у своїй багатоповерхівці майже 50 років, розповідає, що вони з дружиною кілька разів намагалися виїхати, але поверталися додому. Чоловік згадує, що «шахеди» почали прилітати ще з жовтня минулого року, але справжній жах почався 12 червня, коли росіяни стали застосовувати КАБи. «Всі боїмося. Але варіантів теж немає», — каже він. Зараз у його будинку забиті майже всі вікна, а мешканців не залишилося.

Сусідка Віктора, Валентина, виїхала з Васильківки близько місяця тому. Жінка прожила тут 48 років і залишилася сама після смерті всіх рідних. Вона пригадує, як евакуаційна група забрала її рано вранці, а вже ввечері того ж дня КАБи влучили в сусідню вулицю. Валентина розповідає, що планувала перечекати війну в підвалі, але після одного з ударів вибухова хвиля вирвала вхідні двері та зруйнувала сходи до укриття. «Якби я там була, мене би на шматки рознесло», — зізнається вона.

Жителька селища Світлана, яка вже евакуювалася, періодично повертається, щоб забрати речі та вивезти безпритульних тварин. Вона розповідає, що місцеві відстежують обстріли через інтернет-групу, де військовий попереджає, коли можна виходити з підвалу. За її словами, удари зазвичай відбуваються за розкладом: з 4 до 6 ранку, з 10 до 12 дня, з 16 до 18 вечора та з 22 до 24 ночі. Світлана каже, що щодня на селище скидають 3–4 авіабомби.

За даними селищної ради, у Васильківці залишається близько 4000 людей, хоча до оголошення евакуації населення становило 10 тисяч. Люди, які лишилися, підтримують одне одного: у місцевій групі повідомляють, де можна придбати продукти та ліки, і допомагають сусідам. Світлана зазначає, що багато хто не має куди їхати або не може вивезти літніх родичів. «Пусто, зовсім пусто. Раніше це було жваве село, все буяло, а зараз — бур'яни й розруха», — підсумовує вона.

Попри щоденні атаки та руйнування, частина мешканців не полишає надії повернутися до нормального життя. Однак відновлення зруйнованого центру потребуватиме років, а людям, які втратили домівки, доводиться шукати притулок в інших містах, де ціни на житло постійно зростають. Ситуація у Васильківці залишається складною, і кожен день для тих, хто ще там, — це боротьба за виживання.