Столик XIX століття у Ковелі: що це говорить про історію міста

Про новий експонат розповіла головна зберігачка фондів Мирослава Мороз. За її словами, ковельчани на початку XX століття — у період, коли місто майже два десятиліття після Ризького миру 1921 року перебувало під владою Польщі, — користувалися меблями та предметами побуту, привезеними із Західної Європи. Це підтверджують і артефакти, знайдені під час реконструкції місцевого парку імені Лесі Українки: фрагменти посуду з клеймами європейських фабрик і компаній.

Столик Мороз датувала серединою XIX століття, хоча не виключає, що його могли виготовити й раніше, адже робота повністю ручна. «Має дуже вишукане різьблення. Надзвичайно елегантний, вишуканий», — зазначила вона. У конструкції передбачена відкидна стільниця, яка розкладається за допомогою металевого механізму. Сама стільниця кругла, з виразною декоративною профільованою крайкою, густо оздобленою рельєфним рослинним орнаментом. У різьбленні читаються стилізовані листки, пагони, завитки та рослинні мотиви. Діаметр стільниці — 50 сантиметрів, висота — 75 сантиметрів. За припущенням музейниці, за таким столиком могли пити каву або читати книжки.

Основу виробу формують три вигнуті різьблені ніжки, прикрашені рослинним орнаментом і завитками. Їхні лапоподібні завершення, за словами Мороз, є характерною рисою європейського меблевого мистецтва XIX століття.

Для відвідувачів новий експонат доступний не лише для огляду. «Біля нього можна фотографуватися відвідувачам. Поряд стоїть крісло, теж розкішне, тої ж доби. Ми дозволяємо відвідувачам присісти на ньому і зробити світлину», — розповіла зберігачка фондів. Вона також наголосила, що меблі потрапляють до фонду нечасто — приблизно раз на рік, оскільки мало хто готовий розлучатися з таким антикваріатом.

Практичний вимір цієї події — у тому, що музей поступово збирає речі, які показують повсякдення ковельчан у різні історичні періоди. Для місцевих жителів і туристів це шанс побачити не абстрактну «історію краю», а конкретні предмети, якими користувалися люди. Для дослідників кожен такий артефакт — ще одна деталь до картини торговельних і культурних зв'язків Волині з Європою. А для самої громади — нагадування, що збереження таких речей залежить і від того, чи готові власники передавати їх музею.