Росія вербує українських підлітків: 13 неповнолітніх за ґратами за диверсії

За даними Міністерства юстиції, 13 неповнолітніх по всій Україні відбувають покарання у справах, пов'язаних із Росією, серед них п'ятеро дівчат. Загалом за аналогічними звинуваченнями було затримано понад 300 підлітків: частина отримала умовні терміни, щодо інших триває слідство. За цими цифрами стоять конкретні долі — і спільний механізм, який робить українських підлітків легкою ціллю для російських вербувальників.

Один із таких випадків — історія Ярослава Сузанського. У 16 років він натрапив у Telegram на оголошення про «легкий заробіток» — близько 165 доларів за «нескладне завдання». За ці гроші він підпалив залізничну релейну шафу. Далі надійшла щедріша пропозиція — 60 тисяч гривень, але вже за використання вибухівки. Знайомий, якого хлопець знав під іменем Артем, відправив його до готелю під Києвом, де біля дверей номера залишили два рюкзаки: з військовим одягом і коробкою, обмотаною скотчем, із дротами. Сузанський вважав, що це глушилка сигналів, і лише згодом дізнався, що тримав вибуховий пристрій. Виконати завдання він не встиг — співробітники української контррозвідки перехопили його в бібліотеці, куди його відправили на таксі. «Ті 60 тисяч перетворилися на п'ять років», — сказав він.

За цим рішенням стояла не жадоба, а відчай. Коли почалася повномасштабна війна, хлопцю було 13. Батька й вітчима мобілізували, мати сама тягнула трьох дітей. Через бюрократичну помилку виплату аліментів припинили, родина заборгувала за комунальні послуги. У грудні 2024 року, перед днем народження молодшого брата й зимовими святами, у Сузанського залишалося 200 гривень — саме тому він відповів вербувальникам. Нині йому 18, він відбуває покарання в дитячій виховній колонії в Кременчуці, де за злочини проти національної безпеки чи громадського порядку, пов'язані з РФ, засуджено вісьмох вихованців. Хлопець перевівся до виправної колонії середнього рівня безпеки для дорослих, аби «спробувати доросле життя», і каже, що більше не хоче туди потрапляти. Попереду в нього ще 3,5 року покарання, і найбільше він боїться за родину: «Боюся, до того часу, як я вийду, родичів просто не залишиться».

Схожа траєкторія — в історії Олексія Бабакова та його друга Вікентія. Бабаков провів близько восьми місяців під російською окупацією у Вовчанську, жив у прийомній родині, а у 15 років виїхав до Харкова, згодом — до Польщі. Там він побачив у Telegram оголошення про заробіток і почав шукати інших молодих людей, обіцяючи знайомому до 3 тисяч доларів на місяць. Вікентій, якому тоді було 15, спершу думав, що йтиметься лише про виготовлення вибухових пристроїв, але згодом від нього вимагали й закласти пристрій. Він залишив його у сміттєвому баку біля відділку поліції в Харкові — і після вибуху зрозумів, що зробив щось дуже погане. Бабакова розшукали в Польщі та депортували в Україну; друзі зустрілися в ізоляторі. Вікентія засудили за терористичний акт до трьох років, Бабакова — за підбурювання та сприяння йому — до чотирьох.

Росія відкидає звинувачення у вербуванні українських дітей і натомість звинувачує українські спецслужби у вербуванні росіян. Водночас Управління Верховного комісара ООН з прав людини торік опублікувало доповідь про сплеск достовірних звинувачень у тому, що РФ використовує українських дітей для спостереження й передачі інформації про українських військових або для диверсій і підпалів об'єктів військової чи цивільної інфраструктури. За даними влади, більшість завербованих — вихідці з незаможних родин, яких штовхають до зради за відносно невеликі суми.

Показовою є й історія підлітка з Миколаївщини, який отримав умовний термін із дворічним іспитовим строком за підпал релейних шаф на замовлення російського куратора. Вербування теж відбувалося через Telegram, гроші надходили в криптовалюті. Хлопець визнав провину, відшкодував збитки й співпрацював зі слідством, тож суд звільнив його від реального покарання. Утім, уже за кілька тижнів після вироку його завербували знову — за вказівкою нового куратора він підпалив три автомобілі українських військових. Нині він під вартою в СІЗО, бо родина не має коштів на визначену судом заставу у 484 тисячі гривень, а справу розглядають у закритому режимі через неповноліття. Тепер йому загрожує цивільний позов на 1 мільйон гривень за знищену техніку та від 5 до 10 років реального позбавлення волі — повторне каяття умовного терміну вже не передбачає.

Ці історії показують, що проблема не зводиться до окремих кримінальних справ. Йдеться про системне явище: російські вербувальники знаходять підлітків у соцмережах, пропонують порівняно невеликі гроші, а розплата виявляється неспівмірною — роками колонії, зламаним життям і родинами, які залишаються сам на сам із наслідками. Для суспільства це означає потребу не лише в покаранні, а й у ранньому виявленні таких випадків — через підтримку вразливих сімей, роз'яснювальну роботу з дітьми та увагу до сигналів у мережі, поки чергове «легке завдання» не стало вироком.