На окупованих територіях примушують до офіційного працевлаштування — і до армії

За даними Центру національного спротиву, російська адміністрація на тимчасово окупованих територіях посилила тиск на місцевий бізнес та працівників, вимагаючи обов’язкового офіційного оформлення трудових відносин. Формальним приводом назвали боротьбу з нелегальною зайнятістю, але для роботодавців, які досі виживали за рахунок неофіційного працевлаштування, це створює додаткові ризики: за відмову їм погрожують штрафами та кримінальною відповідальністю.

Нові вимоги запроваджують на тлі масової втрати роботи, браку вакансій і багатомісячних затримок заробітних плат для цивільного населення. У таких умовах офіційне оформлення не стільки впорядковує ринок праці, скільки позбавляє людей простору для маневру: без роботи й без стабільного доходу вони втрачають можливість прогодувати родини.

Саме на цьому й будується тиск. Обмеження використовують як інструмент примусу та штучного створення безвихідних умов. Коли залишається все менше легальних способів заробити, людям пропонують єдиний альтернативний варіант — підписати контракт з армією окупантів, обіцяючи великі грошові виплати. Так окупаційна влада навмисно формує кадровий дефіцит на цивільному ринку праці, щоб поповнювати свої військові підрозділи місцевими жителями.

Паралельно на тимчасово окупованих територіях фіксують й інші прояви силового тиску. Зокрема, на тимчасово захоплених територіях Херсонської області відбулася нова хвиля рейдів: окупаційні підрозділи активізували перевірки та затримання мешканців у Генічеську, Скадовську, Новій Каховці та інших населених пунктах. А в Донецькій області, за даними ЦНС, стрімко зростає кількість випадків сексуального насильства над неповнолітніми з боку російських військових і силовиків. Внутрішня документація так званого «міністерства освіти ДНР» підтверджує масштаби проблеми: навчальні заклади зобов’язали сформувати закриті реєстри підлітків, які стали жертвами сексуальних злочинів або вчинили спроби самогубства протягом 2024–2025 років.

Отже, посилення контролю над працевлаштуванням — це не окремий адміністративний крок, а частина ширшої системи тиску. Його мета — залишити цивільних без джерел доходу й змусити шукати вихід там, де його пропонує окупант. Наслідки відчують і люди на місцях, і Україна загалом: що менше в мешканців окупованих громад економічної самостійності, то більше вони залежать від чужої адміністрації — і то складніше буде відновлювати ці території після деокупації.