Мілітаризація дітей на ТОТ: що стоїть за цифрами Центру вивчення окупації

Керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко оприлюднив дані про те, як на окупованих територіях дітей поетапно втягують у військовий контекст. За його описом, система виходить далеко за межі шкільних уроків: вона охоплює масові дитячі організації, військові ігри, кадетські структури, а згодом — і практичну підготовку з безпілотників, тактики, поводження зі зброєю та військової медицини.

«Росія побудувала значно ширшу систему: від початкової школи й масових дитячих організацій - через військові ігри та кадетські структури - до практичної підготовки з БПЛА , тактики, зброї та військової медицини», — написав Андрющенко.

Конкретні цифри стосуються насамперед ТОТ Запорізької області. За даними Андрющенка, проєкт «Орлята России» там охопив 10 154 учні. Понад 23 тисячі дітей залучені до «Движения Первых». Ще понад 2 тисячі пройшли через «Зарницу 2.0», а в «Юнармии» налічується 355 учасників. Окремо він згадав центр «ВОИН», який на чотирьох окупованих територіях заявляє про 14 450 підготовлених курсантів.

Ще один вимір — зміст освіти. За словами керівника Центру вивчення окупації, у школах військово-прикладний блок уже займає близько половини курсу ОБЗР. Це означає, що військова тематика перестає бути додатком до навчання й дедалі більше визначає сам шкільний курс.

Для України ці дані мають кілька практичних наслідків. По-перше, йдеться про дітей, які залишаються громадянами України, але ростуть у середовищі, де їх поступово готують до участі у військових структурах. По-друге, масштаб залучення — десятки тисяч — ускладнює майбутню реінтеграцію: після деокупації цим дітям знадобляться не лише освітні, а й психологічні та соціальні програми. По-третє, сама система працює як інструмент утримання контролю: вона формує лояльність через участь, а не лише через пропаганду.

Паралельно відомо, що Служба зовнішньої розвідки України отримала від джерел інформацію про чергове викрадення українських дітей із тимчасово окупованих територій. Це підсилює ширший контекст: ідеться про системну роботу з дітьми на ТОТ, а не про поодинокі випадки.

Підсумок: оприлюднені цифри варто читати як опис інфраструктури, а не як статистику заради статистики. Вони показують, що мілітаризація дітей на окупованих територіях має етапи, установи й масове охоплення — а отже, потребує відповіді не лише на рівні заяв, а й на рівні довгострокових програм повернення та підтримки цих дітей.