Медведєв знову про «велич» Росії: що стоїть за риторикою про існування держави

Під час наради із секретарями регіональних відділень партії «Єдина Росія» Дмитро Медведєв сформулював тезу, яку вже озвучував раніше: за його словами, Росія може бути або великою державою, або її не існуватиме взагалі, і це нібито «історичні закони». Формально йдеться про внутрішньопартійний захід, однак подібні меседжі зазвичай адресовані значно ширшій аудиторії — і всередині країни, і за кордоном.

Для українського читача ця заява важлива не сама собою, а як маркер. Медведєв обіймає посаду заступника голови Ради безпеки РФ, тобто входить до кола найвищих безпекових рішень. Його риторика про «велич» не є абстрактною філософією: вона вписується в ширшу лінію, де будь-яке відкочування від імперських амбіцій подається як загроза самому існуванню держави. Це зручна рамка, яка дозволяє виправдовувати агресивну політику — від війни проти України до тиску на Захід.

Показово, що подібні формулювання Медведєв використовував і раніше. Після звільнення Херсона українськими військами у 2022 році він закликав нагадувати противникам Росії про «велич і безмежність русского мира». Тобто риторика про велич активізується саме тоді, коли реальні позиції Кремля зазнають ударів — це своєрідна компенсаторна реакція, розрахована на внутрішню мобілізацію.

Окремий вимір — ядерні погрози. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну Медведєв неодноразово звертався до західних держав із заявами, у яких згадував можливість застосування ядерної зброї. На початку вересня він також закликав завдати ударів по Берліну та німецьких військових підприємствах — після того, як Росію звинуватили у причетності до атаки на аеропорт Лейпцига. Для України це означає, що тиск на партнерів триватиме, а отже, підтримка Києва залишатиметься предметом постійного політичного торгу.

Що це означає на практиці. По-перше, заяви такого рівня не варто читати як особисту думку окремого чиновника — вони відображають спосіб мислення, у якому відмова від імперських претензій прирівнюється до зникнення країни. По-друге, вони сигналізують, що Росія не готується до відступу чи компромісу, а радше намагається тримати напругу. По-третє, для Заходу це черговий аргумент не знижувати увагу до загроз, які лунають із Москви, навіть якщо конкретні погрози виглядають риторичними.

Короткий підсумок: заява Медведєва — не нова, але симптоматична. Вона підтверджує, що російське керівництво й надалі будуватиме політику навколо ідеї «великої держави», а отже, для України та її партнерів це означає збереження високого рівня безпекових ризиків.