На Львівщині вшанували жертв депортацій 1944–1951 років

На Львівщині відбувся захід, присвячений пам'яті українців, які постраждали від примусових виселень і репресивних політик XX століття. Зібрання під назвою «Жертви польської окупаційної політики та український спротив» розпочалося з молитви за загиблих у сучасній російсько-українській війні, а також за всіх українців, які загинули внаслідок окупаційних режимів і репресій.

Окремо учасники нагадали про День пам'яті українців – жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини у 1944–1951 роках. Як зазначалося на заході, внаслідок депортацій свої домівки були змушені залишити сотні тисяч українців.

До академії долучилися науковці, історики та громадські діячі. Серед присутніх були депутати Львівської обласної ради Олег Панькевич і Галина Чорна, а також голова постійної комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції Святослав Шеремета. З доповідями виступили дослідники визвольного руху та новітньої історії України, зокрема кандидат історичних наук Микола Посівнич, Микола Литвин та Ігор Соляр.

Обговорення стосувалося не лише минулого. Учасники говорили про потребу глибшого дослідження депортацій та про збереження українського історичного наративу в умовах сучасної війни. За підсумками заходу було ухвалено резолюцію: вона засуджує репресивні та депортаційні політики минулого й наголошує на необхідності надалі захищати українську історичну пам'ять.

Для громад на заході йдеться про речі цілком практичні. Розмова про виселення 1944–1951 років — це не лише історична довідка, а й питання про те, як держава працює з пам'яттю родин, багато з яких досі зберігають зв'язок із втраченими територіями. Ухвалена резолюція фактично фіксує позицію місцевої влади й наукового середовища: тема депортацій має залишатися в публічному полі, а не бути витісненою на периферію.

Висновок простий: пам'ятні заходи такого формату поєднують історичну роботу з політичним сигналом. Вони не змінюють законодавства чи не ухвалюють рішень напряму, але формують рамку, у якій суспільство говоритиме про депортації та їхні наслідки надалі.