Справа Гонгадзе: чому виконавця покарали, а замовника не назвали досі

Георгія Гонгадзе, засновника «Української правди», вбили в ніч із 16 на 17 вересня 2000 року. За даними Генпрокуратури, злочин скоїв тодішній генерал-майор міліції Олексій Пукач, який на той момент очолював департамент зовнішнього спостереження МВС. У відомстві стверджували, що він діяв за вказівкою міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка та інших посадовців.

Сам Пукач на суді заявляв, що визнає провину лише за умови, що на лаві підсудних опиняться тодішній президент Леонід Кучма та голова його адміністрації Володимир Литвин. Згодом він змінив свідчення: стверджував, що викрадення журналіста разом із підлеглими Олександром Поповичем, Миколою Протасовим і Валерієм Костенком мало на меті схилити Гонгадзе до співпраці з міліцією, а смерть нібито стала випадковістю — її, за цією версією, спричинив водій Попович.

Шлях Пукача до вироку був довгим. Уперше його затримали 2003 року, але суд відпустив під підписку про невиїзд, після чого підозрюваний зник. У розшуку він перебував шість років — аж до затримання в липні 2009-го в селі Молочки Чуднівського району на Житомирщині. Тоді ж стало відомо, що він жив разом із жінкою на ім'я Лідія, уродженкою села Куманівці Хмільницького району. Родичі та земляки згадували, що називала вона його Петром — іменем свого покійного чоловіка, двоюрідного брата Пукача. За словами брата жінки Володимира, після виходу під підписку про невиїзд генерал прибився до їхньої сім'ї на Луганщині, а згодом переїхав услід за Лідою. Подружжя намагалося оселитися і в Куманівцях, де вже підшукали хату, але через очікування з оформленням документів жінка вирішила перебратися до другого брата на Житомирщину.

Вирок Пукач отримав 29 січня 2013 року: Печерський районний суд Києва призначив йому довічне позбавлення волі. Апеляцію залишили без задоволення, а Верховний суд 2 липня 2021 року залишив покарання чинним. У липні 2026-го Велика Палата Верховного Суду відмовилася відкривати провадження за його заявою про перегляд вироку. Покарання він відбуває в установі №26 у Чорткові на Тернопільщині; 1 січня йому виповнилося 73 роки.

Тіло журналіста знайшли 2 листопада 2000 року в ямі в Таращанському лісі за сто кілометрів від Києва, але офіційно прокуратура підтвердила належність останків лише 3 вересня 2002-го. Рештки черепа виявили ще через дев'ять років після вбивства. Кілька фігурантів справи померли за нез'ясованих обставин: міністра Кравченка знайшли мертвим 4 березня 2005 року на дачі в Кончі-Заспі з двома вогнепальними пораненнями в голову, але офіційно йшлося про самогубство. Через п'ять років після цього помер і генерал-полковник міліції Петро Опанасенко, тодішній перший заступник начальника управління МВС у Києві.

Для України ця справа так і залишилася тестом на спроможність держави доводити до кінця резонансні злочини проти журналістів. Виконавця покарали, проте ім'я замовника офіційно не назвали досі — і саме це питання досі залишається відкритим.