Чому росія не переможе: розбір ключових міфів та загроз від Портникова

Україна воює не сама, а як частина західного світу, і саме тому росія приречена на поразку. Якби Київ протистояв Москві наодинці, ресурси агресора дали б йому незаперечну перевагу. Але у протиборстві з усім Заходом у росії об'єктивно менше сил, тож її твердження про війну з НАТО — це визнання власної слабкості, а не пропагандистський трюк.

Однак існують сценарії, які можуть змінити хід війни не на нашу користь. Перший — скорочення західної допомоги: коли республіканці в США блокували пакети підтримки, Україна втратила Авдіївку. Другий — внутрішня втома суспільства та готовність до конфронтації, яку активно підживлює ворог. Приклад 1917 року показує, як німецькі гроші на дестабілізацію росії зрештою знищили імперію, але й Німеччина, що інвестувала в хаос, програла війну. Сьогодні українці, попри втому, не ставлять під сумнів легітимність влади — і це істотна відмінність від лютого 1917-го.

Ефективність держави у війні визначається не формою правління, а якістю інституцій. Історія XX століття свідчить: демократії з працюючими інституціями перемагають авторитаризм — як у 1945-му та в Холодній війні. Україна зараз балансує між демократією з неефективними інституціями та ризиком з'їхати в авторитаризм. Другий шлях небезпечний, бо авторитарна модель без сильної інституційної бази не дасть змоги ані перемогти, ані зберегти державу після війни.

Окрема проблема — міфи навколо політиків. Портников застерігає: надія на «рятівника» у вигляді конкретної особи, як-от Михайло Федоров чи Валерій Залужний, може зруйнувати їхній авторитет. Коли публічна фігура йде з посади на піку довіри, її міф зберігається, але якщо залишається і стикається з новими викликами — міф тане. Так само ідея закритих кордонів для чоловіків — хибна: вона створює корупційні схеми та ділить суспільство на «своїх» і «чужих», хоча справедлива мобілізація можлива лише через електронні повістки та чесний діалог із громадянами.

Нарешті, найбільший ризик — неготовність до реальних загроз. Люди звикли сподіватися, що ракета влучить в інший будинок, і не вимагають від влади будівництва укриттів. «Ми чотири з половиною роки замість розбудови укриттів переконуємо себе у важливості нормального мирного життя», — каже Портников. Без запиту суспільства на безпеку влада не змінить ситуацію. Аналогія з Ізраїлем, де всі спускаються в бомбосховища, показує: це не фаталізм, а питання організації.

Підсумок: Україна має шанс перемогти, якщо збереже внутрішню єдність, будуватиме ефективні демократичні інституції та чесно говоритиме з суспільством про виклики. Інакше ілюзії можуть коштувати дорожче за будь-які ворожі обстріли.