Балістика щодня: чому держава не захистить і що робити

Україна ввійшла у фазу війни, коли ворог свідомо прагне довести суспільство до морального виснаження. Мета — створити відчуття безкінечного жаху, щоб частина людей погодилася на будь-які домовленості заради тиші. Однак, як зазначає відомий київський публіцист Валерій Пекар, такий «кінець» насправді стане лише новим етапом агресії, а не справжнім миром.

Головна неприємна правда полягає в тому, що захистити міста від балістики технічно неможливо. Світ не виробляє перехоплювачів у кількості, здатній конкурувати з російським виробництвом ракет, і швидко цю ситуацію не змінити. Це питання математики, а не політичної волі. Тому держава, попри очікування громадян, не спроможна забезпечити тотальний захист — і покладатися лише на неї не варто.

Пекар радить діяти за моделлю початку 2022 року: скласти власний план безпеки для себе та близьких, використовувати наявні рекомендації й не вважати, що нічого не можна зробити. Війна — це гра зі смертю, де навіть невелике покращення власних дій може врятувати життя. Окремо він наголошує на турботі про тих, кому важче: це не лише допомагає іншим, а й полегшує власний психологічний стан.

Відстороненість більше не є гарантією безпеки. Історичний приклад УПА показує: масово люди долучалися до боротьби лише тоді, коли усвідомлювали, що зі зброєю шансів вижити більше. Сьогодні це стосується не лише Сил оборони, а й волонтерських ініціатив, де потрібні руки та голови.

Окремий фронт — економіка, яка може не витримати шоку. Бізнес та аналітичні центри мають спільно тиснути на уряд для швидких антикризових рішень, як це вдалося на початку повномасштабного вторгнення. Водночас кожен українець може підтримати малих виробників, ветеранські бізнеси, культуру та незалежні медіа, купуючи українське.

Підсумок простий: не дозволяти ворогу досягти мети через відчай, щодня очищати свідомість від інформаційного сміття та бути частиною рішення, а не проблеми. Виживання залежить від кожного — і від здатності триматися разом.