Луцьк 50 років тому: як хутори, поля та городи стали мікрорайонами

Ще на початку ХХ століття Липин і Струмівки на картах не існувало. Територія, де нині стоять густонаселені райони Луцька, була переважно полями, городами та хуторами. Про це розповів волинський журналіст Микола Якименко, який дослідив історію цих місцин.

Коріння сучасних Липин сягає давнього села Теремно, відомого ще з княжих часів. Коли воно почало розростатися на північ і схід, цю частину назвали Новим Теремном. У 1959 році Теремно як окрема адміністративна одиниця зникло: більшу його частину приєднали до Луцька, а менша стала селом Липини. Згодом близькість до міста прискорила його розбудову — нині тут мешкає понад чотири тисячі людей. Струмівка ж виросла на місці Теремнівських та Підгайцівських хуторів і з'явилася на картах уже після Другої світової війни. До реформи 2020 року вона належала одразу до двох сільських рад: північ від Київського шосе — до Липинської, південь — до Підгайцівської. Тепер обидва села входять до Підгайцівської громади.

Зовсім іншою була й територія найбільшого мікрорайону міста — 33-го кварталу. Там розташовувалися Теремнівські хутори, а багатоповерхівки почали зводити лише в середині 1970-х. Саме тоді в Луцьку активно розвивали промисловість і будували великі підприємства, зокрема молочний і хлібозаводи в Теремно. Забудова спершу охопила сучасний проспект Відродження, який тоді називався вулицею Ярощука. У середині 1970-х забудовували нинішні проспект Молоді та вулицю Ветеранів, а наприкінці десятиліття — проспект Соборності.

Заслужений архітектор України Андрош Бідзіля, який жив в одному з перших будинків на новій магістралі, згадував, що перед будівництвом довелося зносити приватні садиби. Частина власників не хотіла залишати оселі, тож деякі будинки знесли примусово. Місцева старожилка Галина Процик пригадує: «Ніякої вулиці там, де зараз проспект Відродження, не було. Лише людські огороди і поля радгоспу "Волинський"». Її родина жила на вулиці Артема, а дорога з Луцька була ґрунтовою. Там, де нині стоїть Свято-Катериненська церква, було вогке пониззя, поруч росли старі верби.

Іншим був і район нинішнього Завокзального ринку — за спогадами жінки, там свого часу розташовувався танкодром. А на місці парку 900-річчя Луцька люди пасли корів і мали городи. «Вода в Сапалаївці була чистою, жінки прали в ній білизну. В долині, коло нас, било джерело, вода з нього стікала у річечку», — розповідає старожилка. Її сім'я залишила будинок наприкінці 1977 року, коли неподалік завершили багатоповерхівку, де мали надати квартиру. Старий садок викорчували, а криницю засипали: «Шкода, вода в ній була смачною».

Інший старожил, Петро Якименко, згадував місцевість біля обласного державного архіву: з-під високого берега Сапалаївки било багато джерел, а річка була значно повноводнішою, у ній водилися лини, карасі та в'юни. Територія парку 900-річчя також мала інший вигляд — на старих фото там видно озеро та приватну забудову. Згодом водойму осушили, а на її місці звели школу №23.

Отже, за кілька десятиліть колишні хутори, поля й городи перетворилися на сучасні мікрорайони Луцька. Від давнього Теремна, яке у 1959 році стало частиною міста, залишилися хіба що старі карти, фотографії та спогади людей, які бачили цю місцевість зовсім іншою. Ця історія нагадує: міський простір не є незмінним — він формується рішеннями про промисловість, забудову та межі міст, і саме ці рішення визначають, де житимуть наступні покоління лучан.