Загибель Ірини Цяцької на Харківщині: що означає втрата для громади й країни

Ірина Цяцька народилася 24 вересня 1980 року в селі Царедарівці Лозівського району. Навчалася в Панютинській середній школі, а з 2003 року працювала в Катеринівському ліцеї, де з 2023 року обіймала посаду завгоспа. Разом із чоловіком Іваном вона виховала трьох дітей — Вікторію, Дар'ю та Олександра, а згодом стала бабусею двох онуків.

Від початку повномасштабного вторгнення Ірина не залишалася осторонь: допомагала військовим у складі благодійного фонду «Добра дія — зброя сильних». Речниця Лозівської міськради Анна Скрипник розповіла, що колеги згадують її як «мудру, комунікабельну, добру, талановиту» людину, а чоловік називає її «коханою, єдиною». За словами Скрипник, Ірина була дивовижною господинею, а її вміння виготовляти обереги та сувеніри зігрівало серця багатьох.

Трагедія сталася вранці 21 вересня, коли російський безпілотник влучив у приватний будинок у Катеринівці. Ірину дістали мертвою з-під завалів, а її 13-річний син отримав опіки 60% тіла. Лікарі стабілізували стан хлопчика. Того ж дня внаслідок атаки 5 «Геранями» по Лозовій загинула ще одна жінка. Ще двоє жінок зазнали гострої реакції на стрес, а 62-річний чоловік дістав поранення. У зв'язку із загибеллю двох мешканок громади 22 вересня оголошено Днем жалоби, про що повідомив міський голова Лозової Сергій Зеленський.

Ця втрата — не просто статистика. Ірина Цяцька уособлює долю тисяч українців, які попри війну продовжували працювати, виховувати дітей і допомагати іншим. Її загибель — це удар по освітньому середовищу громади, адже понад двадцять років вона була частиною місцевого ліцею. Водночас це нагадування про щоденну ціну, яку платить цивільне населення на прифронтових територіях. Для країни такі історії — свідчення стійкості та людяності, які неможливо відновити жодними репараціями.