Вибори до Держдуми РФ на окупованих територіях: ставка на московських політиків, а не місцевих колаборантів

До так званого голосування залишився один день. Формально до участі допустили десять російських партій, однак розподіл місць у списках показує, кому Кремль насправді відводить роль облич цієї кампанії. У «Єдиній Росії» для окупованих частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей склали один спільний список. Його першу трійку сформували російські політики Віктор Водолацький, Тетяна Москалькова та В’ячеслав Ніконов.

Місцеві колаборанти, які очолюють окупаційні адміністрації, — Денис Пушилін, Леонід Пасічник, Євген Балицький і Володимир Сальдо — до перших трійок не увійшли. На думку оглядачів, Кремль не бачить у них фігур, здатних підсилити партійні списки. Подібна логіка простежується і в КПРФ: об’єднаний список окупованих територій очолив космонавт і Герой Росії Олег Новицький, другою йде депутатка Держдуми Анжеліка Глоскова. Єдиний представник окупованого Донбасу в першій трійці — Борис Литвинов, який водночас балотується до так званого парламенту «ДНР» від Макіївки.

Інакше підійшла до кампанії ЛДПР: партія сформувала окремі списки для кожного окупованого регіону та залучила до них місцевих діячів. На Луганщині список очолює Максим Уваров, у Донецькій області — Андрій Крамор, у Запорізькій — колишній депутат Мелітопольської міськради Олександр Фалько. Херсонський список очолив росіянин Іван Шумаков. Отже, саме ЛДПР, яка нині має 21 мандат із 450 у Держдумі РФ, стала майданчиком для місцевих представників окупованих територій. Це підкреслює їхню обмежену роль у російській політичній системі.

Масштаб кампанії теж показовий: на окупованій Луганщині планують відкрити 581 виборчу дільницю, а на захопленій частині Донеччини — 633. Серед кандидатів — російські чиновники, бойовики та учасники збройної агресії проти України.

Підсумок: розклад у списках засвідчує, що голосування на окупованих територіях Кремль використовує передусім як інструмент легітимації власного політичного контролю, а не як реальний майданчик для місцевих еліт. Для мешканців цих територій це означає подальше закріплення зовнішнього управління та відсутність реального представництва їхніх інтересів.