Волинянин відмовився від повістки через віру: що означає вирок суду

Суд у Ковелі на Волинській області визнав винним чоловіка, який після проходження військово-лікарської комісії відмовився від призову під час мобілізації, посилаючись на релігійні переконання. Справу розглядали за статтею 336 Кримінального кодексу — ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

За матеріалами справи, чоловік перебував на військовому обліку, а 7 червня 2024 року пройшов ВЛК, яка визнала його придатним до служби у частинах забезпечення, навчальних центрах, медичних і логістичних підрозділах. Того ж дня йому повідомили про необхідність прибути до ТЦК та СП, однак у визначений час він не з'явився. У суді обвинувачений визнав провину частково: за його словами, він є членом громади євангельських християн-баптистів, і віровчення не дозволяє йому брати до рук зброю. Водночас він наголошував, що не мав наміру ухилятися від обов'язку перед державою, і заявляв про готовність проходити альтернативну службу без використання зброї, а також розповідав про свою допомогу внутрішньо переміщеним особам і відновлення пошкодженого житла.

Суд дійшов висновку, що вина доведена документами, матеріалами провадження та показаннями працівників ТЦК і СП. Чоловіка було належно повідомлено про необхідність прибути, він знав про кримінальну відповідальність, але не з'явився. Окремо суд розглянув аргумент про релігійні переконання і посилання на правову позицію Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року: Об'єднана палата Касаційного кримінального суду тоді встановила, що законодавство України не дає змоги відмовитися від призову під час мобілізації через релігійні чи інші переконання, і така відмова може тягнути відповідальність за статтею 336.

Важливий нюанс цієї позиції: призов за мобілізацією не означає автоматичної необхідності використовувати зброю. Верховний Суд наголосив, що релігійні переконання мають враховуватися під час проходження служби — віруючого не повинні примушувати до завдань, пов'язаних із носінням або застосуванням зброї. Йдеться, зокрема, про ремонт техніки, евакуацію поранених, будівництво укріплень та інші небойові завдання.

Покарання суд призначив у вигляді трьох років позбавлення волі, але звільнив засудженого від відбування покарання з випробувальним строком на один рік. Протягом цього часу він має періодично з'являтися до органу пробації, повідомляти про зміну місця проживання та не виїжджати за межі України без погодження.

Для військовозобов'язаних із релігійними переконаннями цей випадок показує межу, яку окреслив Верховний Суд: відмова від призову залишається кримінально караною, навіть якщо мотив — віра. Натомість сам призов не зобов'язує брати зброю, тож питання радше в тому, як на практиці організувати службу без застосування зброї та чи враховують такі запити на етапі розподілу.