Турський канал на Волині: водний шлях між двома морями

4 вересня 2026, 13:31 ·411 слівредакція

На Волині досі функціонує Турський канал — гідротехнічна споруда, що є частиною системи, яка з'єднує басейни Чорного та Балтійського морів. Його історія сягає XVIII століття.

Турський канал, розташований у Волинській області, вважається однією з найстаріших гідротехнічних споруд України. Він бере початок в однойменному озері поблизу селища Заболоття і впадає в озеро Оріхове. Нині протяжність каналу становить 32,2 кілометра, ширина коливається від 16 до 18 метрів, а глибина після нещодавніх робіт з поглиблення досягає 2,4 метра. На каналі облаштовано 223 шлюзи-регулятори та 88 труб-переїздів.

Ця споруда не була самостійною водною артерією, а входила до більшої гідросистеми. Через озера Турське, Тісоболь та Оріхове канал сполучається з Дніпровсько-Бузькою системою, що теоретично відкриває шлях як до Чорного, так і до Балтійського морів.

Історія гідросистеми розпочалася ще 1775 року, коли на польському престолі перебував Станіслав Август Понятовський. Сам Турський канал проклали вже у XIX столітті, хоча точна дата його появи залишається дискусійною. За однією версією, будівництво тривало з 1839 до 1843 року, за іншою — канал спорудили під час експедиції генерала Жилінського у 1870–1880-х роках.

За свідченнями старожилів та краєзнавчими матеріалами, роботи велися вручну, звичайними лопатами, просто серед поліських боліт. Будівельникам доводилося працювати, стоячи у воді по коліна. На це пішло близько семи років, тоді як сучасна техніка дала б змогу впоратися за кілька місяців.

Призначення каналу не обмежувалося судноплавством. Його також зводили для осушення заболочених територій — тогочасні документи вказували, що Турський та Оріхівський канали мали відводити воду з боліт, випаровування яких пов'язували з поширенням хвороб.

До появи залізниць водні шляхи відігравали ключову роль на Поліссі. Турським каналом сплавляли деревину та перевозили товари — мед, віск і рибу. Крім того, канал використовували для регулювання водного рівня: навесні насосна станція перекачувала паводкові води до Турського озера площею 1285 гектарів, а в спеку накопичену воду через шлюзи спрямовували на зволоження прилеглих земель.

Окрім Турського, до розгалуженої мережі входили Оріхівський, Залухівський, Волянський, Білозерський та Вижівський канали. Сьогодні ця споруда залишається свідченням інженерної думки минулого та важливим елементом водної інфраструктури регіону.