Трагедія USS Indianapolis: чому моряки три дні чекали порятунку

За кілька днів до загибелі USS Indianapolis виконав секретну місію — доставив на острів Тініан компоненти атомної бомби «Малюк», яку згодом скинули на Хіросіму. Після цього крейсер отримав новий наказ, але невдовзі став ціллю японського підводного човна I-58 у Філіппінському морі.

Корабель ішов без ескорту, а його зникнення не зафіксували як надзвичайну подію. Офіційне розслідування після війни встановило, що низка помилок у зв'язку та координації завадила розпочати пошук вчасно. Через це моряки провели в океані набагато довше, ніж могли б за нормальних обставин.

Частина екіпажу загинула одразу від вибухів, інші стрибнули у воду, опинившись без рятувальних човнів, достатньої кількості жилетів і питної води. Спека вдень, холод уночі, зневоднення, поранення та галюцинації виснажували людей. Свідчення тих, хто вижив, підтверджують, що найстрашнішим ворогом був час — коли кожна година тягнеться як вічність, а на горизонті немає жодного літака чи корабля.

Напади акул стали частиною трагедії, хоча їхній масштаб у популярній культурі перебільшили. Вода, поранені люди, кров і нічне море створили умови, за яких хижакам було легко наблизитися до моряків. Лише 2 серпня 1945 року екіпаж американського патрульного літака випадково помітив тих, хто ще тримався на воді. З приблизно 1200 людей на борту врятувалися ледь понад 300.

Після війни капітана корабля Чарльза Б. Маквея притягнули до відповідальності, але його репутацію частково реабілітували вже після смерті.