Спецпризначенець ГУ ГШ РФ здався в полон через проєкт «Хочу жити»

Військовослужбовець підрозділу спеціального призначення Головного управління генштабу ЗС Росії скористався проєктом «Хочу жити» і добровільно склав зброю. У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими розповіли, що саме підштовхнуло його до цього кроку.
За повідомленням Координаційного штабу, йдеться про представника так званої «еліти» російської армії — спецпризначенця Головного управління генерального штабу ЗС РФ, колишнього ГРУ. Тепер він перебуває у статусі військовополоненого, а отже — під захистом Женевських конвенцій. У штабі наголошують, що це не просто рядовий епізод, а сигнал про те, як насправді поводяться з особовим складом російські командири.
За словами самого військового, рішення здатися в полон визріло через ставлення командування до людей як до «гарматного м'яса» та через побачені наслідки так званого «освобождєнія». Спецпризначенців, яких у російській армії прийнято вважати привілейованою кастою, кидають у самовбивчі штурми — про це він розповідає представникам проєкту. У Коордштабі додають: чоловік усвідомив, що йому неприємно бачити себе солдатом окупаційної армії, який забирає в людей їхній дім.
«Хлопець зрозумів, що йому неприємно усвідомлювати себе солдатом окупаційної армії, який забирає у людей їхній дім. Звернувшись до проєкту, через який росіяни добровільно можуть здатися в полон, він не тільки убезпечив себе від безглуздої загибелі, а й подав приклад для наслідування іншим», — йдеться в повідомленні Координаційного штабу.
Що це означає для людей і країни. По-перше, проєкт «Хочу жити» працює не лише з рядовими строковиками чи мобілізованими, а й з військовими елітних підрозділів, які мають доступ до чутливої інформації. Кожен такий випадок — це не тільки збережене життя, а й потенційні свідчення про структуру, тактику та слабкі місця російських спецоперацій. По-друге, сам факт добровільної здачі в полон підриває міф про монолітність і високий бойовий дух російської армії: навіть ті, кого готують як «еліту», шукають вихід. По-третє, для українських військових і цивільних це нагадування, що полон — не завжди результат захоплення в бою; іноді це свідомий вибір людини, яка не хоче воювати проти України.
Підсумок: історія одного спецпризначенця не змінює хід війни сама по собі, але вона показує, що механізми, які дають російським військовим вихід, працюють. І чим більше таких випадків, тим слабшою стає боєздатність окупаційної армії — не лише через втрати, а й через втрату страху перед полоном.
Читайте також
Ще в розділі «Війна»
- Рівне прощається з двома захисниками: що відомо про полеглих бійців
- Атака на Київ: пожежа у 20-поверхівці та на складах у трьох районах
- Удари, сухостій і автівки: як минула доба для рятувальників Миколаївщини
- Понад 7 тисяч абітурієнтів з окупованих територій подали заяви до українських вишів
- Американська мікроелектроніка досі живить російську балістику






