Російські диверсії в Європі: до 15 інцидентів щомісяця — що це означає

За даними, які узагальнює інфографіка, від 2022 року в Європі зафіксували 189 підтверджених інцидентів російських диверсій. До квітня 2026-го їхня кількість не перевищувала 10 на місяць, а від квітня показник зріс у середньому до 15. У січні 2026 року було відомо про 6 диверсій, а вже у серпні почалася хвиля атак на європейські оборонні підприємства, що постачають зброю Україні. Серед постраждалих називають естонську компанію Milrem Robotics.

Окремої уваги заслуговує те, хто виконує ці операції. За наявними оцінками, 95% виконавців диверсій і саботажів — разові агенти, які формально не пов'язані зі спецслужбами. Така модель ускладнює розслідування й покарання: виконавця можуть завербувати під конкретне завдання, часто через кримінал, борги чи гроші, і він не має жодного офіційного зв'язку з державою-замовником. Водночас із Європи від початку повномасштабного вторгнення вислали щонайменше 750 російських дипломатів і ймовірних співробітників розвідки — це свідчення того, наскільки широкою була інфраструктура, яку довелося скорочувати.

Географія теж показова: найбільше випадків підтверджених гібридних атак і диверсій із 2022 року зафіксували в Польщі — 40. Для країн, які межують з Україною або активно допомагають їй зброєю, це означає потребу в додаткових витратах на безпеку: охорону об'єктів, перевірку персоналу, кіберзахист і координацію між спецслужбами. Для звичайних людей наслідки теж відчутні — від підвищених ризиків на транспорті й енергетичних об'єктах до посилення контролю та зростання цін на безпеку, які зрештою лягають на платників податків.

Головний висновок у тому, що йдеться про довготривалу стратегію, а не про реакцію на окремі рішення європейських урядів. Зростання частоти з квітня 2026 року та перехід до атак на оборонні підприємства свідчать, що мета — не стільки завдати разової шкоди, скільки змусити Європу сумніватися у власній безпеці й уповільнити підтримку України. Відповідь на це лежить у площині спільних розслідувань, обміну розвідданими та захисту критичної інфраструктури, а не окремих національних заходів.