У Нікополі попрощалися зі старшим солдатом Олександром Юдіним, який загинув на Донеччині

Олександр Юдін народився 21 вересня 1988 року в Нікополі. Він зростав у багатодітній родині, де було троє дітей, і був старшим братом. Початкову освіту здобував у школі № 5, а повну середню — у школі № 22. Після школи закінчив Нікопольський сільськогосподарський технікум, де здобув професію механіка. Працював різальником на ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн», згодом — в інших сферах.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Олександр не залишився осторонь. 9 березня 2022 року він добровільно став до лав Збройних Сил України. Спершу служив у медичній роті 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», де вивозив поранених побратимів із поля бою. Згодом продовжив службу у 60-й окремій механізованій Інгулецькій бригаді, де виконував бойові завдання як піхотний снайпер — марксмен мотопіхотного відділення мотопіхотного батальйону. Побратими знали його за позивним «Вільний».

21 липня 2026 року Олександр загинув під час бою з противником у районі населеного пункту Ставки Краматорського району Донецької області. Певний час він вважався безвісти зниклим. У захисника залишилися мати, брат та сестра.

Прощалися з воїном рідні, близькі, друзі, побратими, представники міської влади та небайдужі мешканці Нікополя. За кожним таким прощанням стоїть не лише родинна втрата, а й ширша картина: на фронт ідуть добровольцями люди різних цивільних професій, а громади беруть на себе турботу про пам'ять і підтримку сімей загиблих. Для Нікополя, як і для багатьох міст і сіл країни, це вже частина повсякденної реальності війни — з постійним болем утрат і необхідністю тримати тил.

Підсумок: історія Олександра Юдіна — це шлях від цивільної роботи в Нікополі до добровільної служби, евакуації поранених і загибелі в бою на Донеччині. Для його рідних, побратимів і міста він залишається одним із тих, хто з перших днів війни став на захист України.