МКС під тиском: чому Україні вигідно його захищати

Система міжнародної кримінальної юстиції, яку часто сприймають як невіддільну частину світового порядку, сьогодні проходить серйозне випробування. Проблема вже не лише в повільності чи вибірковості правосуддя — під загрозою сам принцип незалежного міжнародного суду, який має право розслідувати найтяжчі злочини. Коли одна держава може карати суддів за рішення, що суперечать її інтересам, створюється небезпечний прецедент: завтра так само може вчинити будь-хто інший.

Водночас МКС зіткнувся і з внутрішньою кризою. Асамблея держав-учасниць нещодавно припинила повноваження прокурора Каріма Хана за серйозні порушення. Цей випадок, безперечно, використають ті, хто прагне дискредитувати суд. Але він також демонструє здатність системи притягати до відповідальності власних посадовців — а це радше свідчення її життєздатності, ніж підстава для демонтажу.

Для України захист МКС має практичний вимір. Ще з 2014 року держава двічі визнала юрисдикцію суду через статтю 12(3) Римського статуту, а з 1 січня 2025 року стала його повноправною учасницею. Це означає не лише ширші можливості, а й нову відповідальність: не можна підтримувати міжнародне правосуддя лише тоді, коли йдеться про російських посадовців, і підривати його в інших випадках.

Найслабше місце системи — виконання рішень. МКС не має власної поліції, тому залежить від співпраці держав. Ордер на арешт Владіміра Путіна залишається важливим, але візити російського лідера до Монголії та Таджикистану показали: якщо ігнорування ордера не має наслідків, його стримувальний ефект зникає. Україні недостатньо лише закликати до нових ордерів — треба порушувати питання про механізми примусу та колективної підтримки суду.

Інституції, як і люди, не бувають досконалими. Але недоліки МКС — це привід для вдосконалення, а не для руйнування. Україна сьогодні є державою, на прикладі якої перевіряється життєздатність усієї системи міжнародного правосуддя. Якщо вона не зможе забезпечити розслідування злочинів у найбільшому конфлікті в Європі після Другої світової війни, під сумнів буде поставлена сама ідея відповідальності за найтяжчі злочини. Альтернатива міжнародному правосуддю — безкарність, і ціна цього вибору буде надто високою.