Вирок за зґвалтування падчерки: що стоїть за 8 роками ув'язнення

14 вересня 2026, 16:23 ·307 слівредакція

Оболонський суд Києва засудив 50-річного чоловіка до 8 років позбавлення волі за зґвалтування 22-річної падчерки, яка через психічний розлад перебувала у безпорадному стані. Справа ставить питання про те, наскільки держава здатна захищати людей, які не можуть захистити себе самі.

За даними Офісу Генерального прокурора, чоловік жив із родиною потерпілої з 2019 року. Мати дівчини, яка є її офіційною опікункою, залишала доньку під наглядом чоловіка, і той систематично вчиняв щодо неї сексуальне насильство. Слідство встановило, що рівень розвитку потерпілої через хворобу відповідав дитячому віку — тобто йшлося про людину, позбавлену можливості усвідомлювати ситуацію й чинити опір.

Про злочин стало відомо лише у 2024 році, коли в дівчини виявили вагітність. Судово-генетична експертиза підтвердила батьківство вітчима. Ця деталь важлива не лише як доказ: вона показує, що насильство тривало роками в межах однієї родини й не було помічене ані близькими, ані системами, які мали б опікуватися людиною з інвалідністю. Під час засідання обвинувачений вини не визнав і наполягав на нібито добровільному характері стосунків. Прокурори довели безпорадний стан потерпілої та просили 10 років ув'язнення; суд призначив 8 років за частиною 2 статті 152 Кримінального кодексу України й узяв чоловіка під варту в залі суду.

Одразу після проголошення вироку засуджений спробував завдати собі поранення в живіт гострим предметом, який приніс із собою. За даними правоохоронців, ушкодження виявилося незначним і госпіталізації не потребувало. Цей епізод додає до картини ще один вимір: людина, яка роками заперечувала свою провину, у момент остаточного рішення суду обрала демонстративну спробу самопошкодження.

Окремої уваги заслуговує доля дитини, народженої внаслідок злочину. Родина від неї відмовилася, і дитину передали на усиновлення. Фактично йдеться про ще одну людину, чиє життя визначила чужа кримінальна поведінка, і про те, що держава бере на себе відповідальність за неї вже після народження.

Для суспільства ця справа — не просто кримінальна хроніка. Вона показує, де дають збій механізми захисту: опіка, сімейний нагляд, медичний супровід людей із психічними розладами. Вирок у 8 років завершує конкретне провадження, але не відповідає на питання, як не допустити, щоб насильство над безпорадною людиною залишалося непоміченим роками.