Майбутнє України: чому прогнози не працюють і що чекає на країну після війни

Історія України останніх десятиліть — це ланцюг подій, які на момент свого початку здавалися неможливими. Якби у 2013 році хтось розповів про Майдан, анексію Криму, війну на Донбасі та призначення експрезидента Грузії головою Одеської області — такі слова сприйняли б як марення. Навіть у 2016-му важко було уявити, що Надія Савченко стане зовсім не тією постаттю, якою її вважали після повернення з російської в'язниці, а через п'ять років Захід оголосить українського президента символом боротьби демократії.

Українське суспільство постійно перебуває в процесі трансформації. Герої та антигерої міняються місцями, а реальність спростовує вчорашні уявлення. Від 1991 року виборці щоразу змінювали свої вподобання: прихильники незалежності голосували то за Чорновола, то за Кравчука, то за Кучму. Це свідчить про те, що Україна — країна трикстерів, де жодна політична постать не має стабільної ролі в історичному процесі.

Повоєнний розвиток залежатиме від того, як завершиться війна. Перемога може об'єднати різні групи суспільства: військових, платників податків, тих, хто залишився, і тих, хто виїхав. Натомість поразка призведе до пошуку винних та фрустрації, що може спричинити процеси, подібні до «орбанізації». Росія, ймовірно, намагатиметься переконати Україну у своїй перемозі, навіть якщо не досягне її на полі бою.

Після війни Україна зіткнеться з демографічною кризою. Депопуляція вимагатиме складних рішень — від вибору між залученням мігрантів та напівпорожньою країною до нових дискусій, про які зараз суспільство навіть не замислюється. Геополітичний ландшафт також змінюється: українська армія знищила радянський танковий потенціал, і саме Україна може стати найсильнішою армією континенту. Водночас США, які десятиліттями були взірцем для наслідування, демонструють ознаки втоми від глобального лідерства.

Єдиний урок, який дають останні 35 років, — здатність України дивувати саму себе. Випадковості руйнують плани, люди змінюються, а обставини не залишаються статичними. Світом керують не прогнозовані закономірності, а «чорні лебеді» — і в Україні цими «чорними лебедями» є саме українці.