Заява Федорова: старт політичної гри чи реальна загроза для Зеленського?

Минув місяць після відставки Михайла Федорова, і це окреслило два помітні рухи в українському політикумі. По-перше, прихильники умовної «Самопомочі 3.0», зокрема антикорупційного спрямування, нарешті отримали лідера, якого їм бракувало. По-друге, частина колишніх прихильників Володимира Зеленського, які шукали нові політичні проєкти, тепер частково орієнтуються на Федорова. Саме вони, за оцінками, є головними донорами цього потенційного руху.

Заява Федорова, попри зовнішню невизначеність, насправді не зовсім про вибори. Вона радше про оновлення влади, як це звучало в риториці Зеленського у 2019 році. Найближче оточення та спонсори штовхають Федорова до участі у виборчій кампанії, і він цю гру прийняв. Для них це безпрограшний сценарій: якщо вибори відбудуться швидко, є шанс показати сильний результат; якщо ні — можна зміцнити власне ядро і продовжити послаблювати чинного президента.

Перед Зеленським постає дилема: або створення технічного уряду «народної довіри», де різні політичні гравці вестимуть власні ігри, або ж зростання кількості прихильників дострокових виборів. У будь-якому разі його політична вага може зменшитися. Історично основою української державності, окрім армії, були силовики та регіональні еліти. Останні вже давно розкладають яйця в усі кошики, чекаючи зміни влади. Головна ж боротьба точиться за вплив на силовиків, що в умовах війни виглядає абсурдно, але можливість відкривати кримінальні провадження залишається надто привабливою.

Окремо аналітики звертають увагу на російський чинник. Москва активно просуватиме тему «потрібних виборів», використовуючи як аргумент власні вибори в Думу на окупованих територіях. Українська влада, за місяць до цих подій, так і не зробила кроків для юридичної легітимізації цих процесів.

Підсумовуючи: вибори досі не відбувалися через страх війни та низькі рейтинги Зеленського. Вони стануть реальністю тоді, коли бажання висловити недовіру владі переважить страх перед ескалацією конфлікту.