У Чернігові попрощалися з Юрієм Гусаком: три роки полону і смерть після повернення

Юрій Гусак долучився до 21-го окремого стрілецького батальйону добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення. Під час боїв за Лукашівку він потрапив у російський полон, де провів понад три роки, і повернувся додому лише 25 травня 2025 року. Причиною смерті, за наявною інформацією, стала ішемічна хвороба серця.

Історія Юрія — це не лише про полон, а й про те, як людина повертається до життя після нього. Після звільнення він звернувся по допомогу до ветеранського простору «Серцевір», де з ним працювала фахівчиня із супроводу ветеранів Кристина Кулеш. За її словами, під час проходження військово-лікарської комісії доводилося домагатися визнання того, що всі травми й захворювання, які Юрій отримав у полоні, пов'язані із захистом Батьківщини. Це питання — не лише бюрократичне: від нього залежить обсяг пільг, виплат і медичної допомоги для колишніх військовополонених та їхніх родин.

Побратим Олексій Ануля, який також брав участь у боях за Лукашівку і теж побував у полоні, згадує, що Юрій намагався рятувати поранених товаришів. За його словами, навіть під катуваннями, коли вже було відомо, що Юрій обіймав посаду розвідника, він не виказав побратима і не дав жодного натяку на їхнє знайомство. «Відмінність Юри від усіх інших у тому, що це людина, яка готова не просити, а віддавати. Людина, яка брала постійно на себе ініціативу, людина, на яку просто можна було покластися, яка максимально віддавала себе у всьому», — розповів Олексій Ануля.

Після повернення Юрій не відійшов від справ: підтримував родини військових, які зазнали катувань у полоні або загинули, долучався до роботи благодійного фонду «Збережи Чернігів» і допомагав готувати портрети загиблих захисників для «Стіни пам'яті». Керівниця фонду Неля Василенко пригадує, що в серпні він відзначив 43-річчя, і за столом тоді зібралися близько 20 його друзів. «Я дуже пам'ятаю, що він якусь таку фразу сказав, що: "У мене є сюрприз для вас всіх, але потім, скажу". Як виявилося, що він хотів сім'ю, дітей», — каже вона.

Про Юрія згадує і його подруга Олена Гаркуша, з якою він познайомився під час обміну, коли вона шукала свого безвісти зниклого чоловіка Максима Гаркушу. За її словами, Юрій знав її чоловіка і активно допомагав у пошуках. «Я йому писала, що мені дуже важко. Він каже: "Лєнко, тримайся". Я кажу: "Я тут не можу"», — згадує Олена одну з останніх переписок.

Смерть Юрія Гусака — це нагадування про те, що війна не закінчується для людини в момент повернення з полону. Наслідки катувань, недоотримана медична допомога і складнощі з визнанням статусу часто даються взнаки ще довго після звільнення. Для родин колишніх військовополонених і для ветеранських спільнот ця історія ставить питання про те, наскільки ефективно працює система супроводу тих, хто пройшов полон, і чи встигає держава підтримати їх у критичний період повернення до цивільного життя.