35 років незалежності: чому Україна опинилася на межі виживання

Демографічна криза в Україні набула рис національної катастрофи. Від 1991 року, коли в країні мешкало 51,9 мільйона осіб, чисельність населення скоротилася до 33,5 мільйона у 2025-му. Кількість народжень упала майже на 73 відсотки. Окремо стоїть питання тривалості життя чоловіків: у 57,3 року цей показник випереджає лише шість африканських країн.

Економічний спад також вражає. Реальний обсяг ВВП за 1991–2025 роки скоротився приблизно на 44 відсотки, тоді як світова економіка за цей самий час зросла у 2,6 раза. Навіть у мирний період до 2014 року падіння становило 30 відсотків, а населення зменшилося на 6,5 мільйона. Для порівняння, у так звану брежнєвську епоху економіка зростала більш ніж удвічі, хоч і ціною екологічної шкоди та технологічного відставання.

Причини такого стану справ лежать не у складних 1990-х, а в олігархічно-рентній моделі держави, яка закріпилася на зламі тисячоліть. Система, що спиралася на дешеву працю, російські енергоносії та політичні преференції для наближених, давала надприбутки обраним експортерам, але знищувала конкуренцію та інновації. Найтрагічнішим наслідком стало системне недофінансування армії: на початок 2014 року лише кілька тисяч військових могли швидко стати до бою.

Від 2022 року Україна продемонструвала здатність до перезапуску: оборонно-промисловий комплекс фактично відродили з нуля, і до 2026 року його виробнича спроможність сягнула близько 55 мільярдів доларів. Проте головний іспит попереду. Післявоєнна відбудова не може зводитися до відновлення старих неефективних підприємств. Йдеться про інвестиції в людський капітал, високотехнологічну економіку та верховенство права.

Демонтаж рентної системи, що тримається на корупції, — це вже не питання євроінтеграційних вимог, а базова умова фізичного виживання нації. Без глибоких змін країна ризикує остаточно втратити суб'єктність.