35 років незалежності: історик про помилки еліт і справжню свободу

Напередодні 35-ї річниці Дня Незалежності історик і співавтор YouTube-каналу «Історія без міфів» Владлен Мараєв розповів про те, чому 1991 рік не став точкою справжнього звільнення України, як Захід ставився до нашої держави та які рішення минулого досі впливають на сьогодення.

За словами історика, незалежність України 1991 року була не випадковістю, а закономірним підсумком глибинних процесів у СРСР. Радянський Союз ішов до розпаду щонайменше з кінця 1960-х років, коли почалося технологічне відставання від Заходу, яке система не могла подолати через власну нездатність до модернізації. Демографічна криза, спричинена репресіями, голодоморами та Другою світовою війною, лише пришвидшила колапс.

Водночас Захід до останнього не підтримував прагнення України до незалежності. Промова Джорджа Буша-старшого 1 серпня 1991 року, в якій він закликав Україну залишатися в СРСР, була симптоматичною: світ боявся розпаду ядерної держави та можливого розповзання зброї. Україну на Заході сприймали радше як загрозу, ніж як потенційного партнера, а головним інтересом було якнайшвидше роззброєння.

Мараєв наголошує: у 1991 році Україна здобула лише формальну незалежність. Реальна свобода прийшла після 2022 року, коли країна вистояла у повномасштабній війні. До того моменту Україна перебувала під колосальним російським впливом — економічним, політичним, а в часи Януковича навіть намагалася повністю поглинути державу невоєнними методами.

Серед найбільших помилок українських еліт історик називає збереження України в зоні впливу Москви після проголошення незалежності, занедбання Збройних сил та силового блоку, а також зволікання з українізацією Сходу, Півдня та Криму. Він нагадує, що навіть під час військових навчань у 2000-х роках потенційним противником вважали Румунію, а не Росію.

«Українське суспільство переосмислюватиме всіх політиків. Через 20, 50, 100, 200 років всі діячі за ці перші 35 років незалежності сприйматимуться зовсім не так, як зараз», — зауважує Мараєв, додаючи, що цікавим для переосмислення є, зокрема, Леонід Кравчук — комуністичний діяч, який у вирішальний момент підтримав незалежність.

Стосовно Будапештського меморандуму історик зазначає, що стратегічно зберегти ядерну зброю Україна не могла через технічну неможливість контролю та колосальний тиск Росії й США. Однак українській дипломатії варто було наполегливіше домагатися чітких гарантій безпеки — роззброєння фактично обміняли на порожні обіцянки.

Окремо Мараєв торкнувся питання перепоховання видатних українців. Він переконаний, що це потрібно було робити ще в 1990-х, і що повернення праху Павла Скоропадського, Симона Петлюри, Степана Бандери та інших діячів — це не лише питання пам'яті, а й підтвердження впевненості в майбутньому української державності. Чекати завершення війни, на його думку, не варто — ризики існуватимуть завжди, поки існує Росія.

Підсумовуючи, історик наголошує: 2022 рік став справжнім краштестом для України, і саме завдяки Силам оборони та добровольцям країна сьогодні нарешті здобуває реальну незалежність, а не лише юридичний статус.