Підрив «Північного потоку-2»: чому Україна не може просити екстрадиції Журавльова

Затримання громадянина України Володимира Журавльова в Хорватії, про яке стало відомо 20 серпня, поставило перед Києвом несподіване юридичне питання: чому держава, чий громадянин опинився під вартою за кордоном, не поспішає з клопотанням про його повернення. Відповідь Офісу генерального прокурора виявилася суто процедурною.

За інформацією відомства, ані Хорватія, де суд обрав запобіжний захід, ані Німеччина, на запит якої відбувся арешт, не надсилали українській прокуратурі офіційних звернень щодо Журавльова. Про факт затримання в Києві дізналися з медіа, а не каналами міжнародної правової допомоги. Ця деталь є ключовою: екстрадиційна процедура запускається саме з офіційного повідомлення, а не з новин.

Друга причина — відсутність в Україні власних правових підстав для запиту. Як пояснили в Офісі генпрокурора, просити про видачу можна було б у разі притягнення особи до відповідальності або для виконання вироку. Щодо Журавльова українські суди вироків не ухвалювали, і до відповідальності його не притягали. Тобто формально Києву немає що пред'явити як основу для екстрадиції.

Для самої людини це означає, що її справа наразі розвивається поза українською юрисдикцією — у площині запиту Німеччини, яка підозрює її у причетності до підриву російського магістрального газопроводу «Північний потік-2». Для України ж це питання не лише юридичне, а й дипломатичне: йдеться про громадянина, який опинився в епіцентрі справи з високим міжнародним резонансом, тоді як офіційний Київ не отримав навіть повідомлення про його затримання.

Поки що єдине, що може змінити ситуацію, — поява в Україні власного кримінального провадження або вироку щодо Журавльова, або ж офіційне звернення іноземних партнерів. Без цього запит про екстрадицію залишається юридично неможливим, хоч би як гостро стояло питання в публічному просторі.