Водій, який не залишав своїх: історія загиблого на Донеччині Вадима Тимчука

Вадим Тимчук, позивний «Хаммер», народився 10 червня 1996 року в селищі Браїлів на Вінниччині. З дитинства захоплювався автомобілями, тому після ліцею обрав спеціальність «Машинобудування та транспорт» у Вінницькому політехнічному інституті. До війни встиг попрацювати водієм на міжнародних перевезеннях, об'їздивши всю Європу, а згодом повернувся в Україну й возив хліб у Вінниці.

У січні 2023 року Тимчука мобілізували до лав Сил оборони. Він служив водієм відділення управління у складі 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії України «Червона калина». За час служби побував на найгарячіших точках Запорізького та Донецького напрямків.

Дружина Лілія розповідає, що Вадим не шукав способів уникнути служби. Коли постало питання про мобілізацію, він сказав: «Хто, як не я?». Військовий пояснював: «Я тут заради кого? Заради вас. Щоб окупанти не прийшли до нашого дому». Останні пів року поруч із ним воював молодший брат Віталій — вони служили в одній батареї.

Побратими поважали Тимчука за безстрашність. Як згадує брат, Вадим їхав на завдання навіть тоді, коли інші відмовлялися, а бійці казали: «Якщо ми їдемо з тобою – нам немає чого боятися». Дружина додає, що він витягував людей навіть із місць, куди неможливо було дістатися автомобілем, і повторював: «Я своїх там не залишу. Мої хлопці пішки не ходять».

Рідні запам'ятали Вадима як товариського, веселого та життєрадісного. Він умів зібрати друзів, вигадував, куди поїхати, і завжди був готовий допомогти. У захисника залишилися дружина, батьки та брат.