Як світ ігнорував попередження про війну: погляд із 1994 року

Напередодні Дня Незалежності в архівах знову привертає увагу матеріал, опублікований у січні 1994 року — за кілька місяців до підписання Будапештського меморандуму. У ньому вже тоді було названо майже всі причини, які згодом призвели до повномасштабного вторгнення: страх України перед сусідом, сумніви щодо ядерного роззброєння, залежність від російських енергоресурсів, претензії Москви на Севастополь і Крим, а також внутрішні проблеми — корупція, слабкість інституцій і спротив реформам.

Наприкінці 1991 року 90% українців на референдумі підтримали незалежність, сподіваючись вийти з російської сфери впливу. Проте вже за два роки економіка країни різко погіршилася, і на цьому тлі Росія почала видаватися острівцем стабільності. Водночас в Україні зростало занепокоєння: багатьом було важко погодитися з тим, що ядерна зброя передається Росії для демонтажу, поки в Москви вона залишається. Особливо рішуче налаштованим був захід країни, де зв'язки з Польщею та спротив усьому російському завжди були сильнішими.

Адміністрація США намагалася переконати Київ через фінансову допомогу, компенсації за ядерні матеріали та запрошення до програми «Партнерство заради миру». Росія, своєю чергою, обіцяла списати частину боргу за нафту. Логіка Вашингтона полягала в тому, що стабільна й без'ядерна Україна не становитиме загрози і Москві буде легше її прийняти. Однак критики, зокрема колишній радник президента США Збіґнєв Бжезінський, закликали приділяти Україні більше уваги, наголошуючи: «Якщо ми не хочемо відновлення російської еліти, нам потрібна сильна Україна».

Історія показувала, що тактика поступок не працювала: від часів Мазепи та ліквідації Запорозької Січі до сталінського голоду 1933 року Росія постійно намагалася контролювати Україну. У 1994 році російський парламент навіть ухвалив постанову про повернення Севастополя під свою юрисдикцію, попри те, що Крим із 1954 року вважався частиною України. Тоді ж Росія підвищила ціну на нафту для України майже до світового рівня, посилюючи економічний тиск.

Цей архівний матеріал фактично відповідає на питання, чи можна було уникнути війни. Відповідь очевидна: Росія або поглинула б Україну політично, залишивши лише символічні атрибути незалежності, або рано чи пізно спробувала б зламати її силою. Виклик для України сьогодні — не лише вижити, а й відбутися як держава, спроможна захищати себе і ззовні, і зсередини. І головна перепона на цьому шляху — не лише зовнішній ворог, а й деградація власних еліт, які надто часто сприймають країну не як спільний проєкт, а як ресурс для власного збагачення.