Вінниця прощається з двома воїнами: що відомо про Дмитра Продана та Олександра Стецюка

Дмитро Продан був відомою у Вінниці людиною — одним із лідерів ультрас місцевої «Ниви» та активістом патріотичної організації «Центурія». Після початку повномасштабного вторгнення він добровольцем долучився до оборони країни. Спершу боронив Київ у складі територіальної оборони «Азов» Київ, згодом воював на Запорізькому напрямку та брав участь у спробі деблокади Маріуполя. У лавах 3-ї окремої штурмової бригади пройшов Херсонський контрнаступ, а також Бахмутський, Авдіївський, Харківський, Луганський і Лиманський напрямки.

За роки великої війни Дмитро виріс від солдата-штурмовика до командира взводу й бойового офіцера. Він не керував з тилу — виходив на позиції разом зі своїми бійцями. За службу був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Останній бій він прийняв 13 серпня 2026 року на Лиманщині. Народився Дмитро 25 травня 1999 року у Вінниці, навчався у школі №6, займався єдиноборствами й став кандидатом у майстри спорту з фрі-файту. У нього залишилися дружина та мати. «Дмитро був людиною, яка не залишалася осторонь. Усе, за що він брався, робив віддано й до кінця», — згадують рідні.

Олександр Стецюк долучився до лав захисників у грудні 2025 року. Він служив у 14-й бригаді «Червона Калина» 1-го корпусу Національної гвардії України «Азов», був розвідником взводу спеціального призначення та воював на Покровському напрямку. 18 червня 2026 року він загинув під час виконання бойового завдання поблизу селища Шевченко Покровського району на Донеччині. Народився Олександр 9 серпня 1988 року у Вінниці, частину дитинства провів у селі Дашківці, навчався у школі №29, Вінницькому будівельному технікумі та Київському національному університеті будівництва й архітектури. Близько десяти років працював на «Вінницяоблводоканалі», згодом жив і працював у Болгарії, Туреччині, Польщі та Чехії, але повернувся в Україну.

Мати захисника розповідає, що син змалечку любив тварин. Вдома на нього досі чекає вівчарка Альфа. «У нього залишився вірний друг — вівчарка Альфа, яка досі чекає на господаря з війни», — розповіла мати Олександра.

Церемонії прощання розділені за часом і маршрутами. Кортеж із Дмитром Проданом вирушить о 9.15 від ритуальної агенції «Реквієм» на вулиці Батозькій, 12. Об 11.00 заупокійну молитву звершать у Браїлівському монастирі, о 13.30 з воїном прощатимуться на стадіоні «Ниви» на вулиці Зулінського, 29-А, а поховають о 15.00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Прощання з Олександром Стецюком розпочнеться о 13.00 у Свято-Преображенському кафедральному соборі. Близько 13.50–14.00 траурний кортеж проїде вулицею Соборною до Київської, повз школу №29, тож містян просять утворити вздовж маршруту живий коридор. Поховають Олександра о 15.00 у селі Дашківці Вінницького району.

За цими двома історіями стоїть ширша картина: війна забирає людей різного віку, досвіду й мирних професій, а громади беруть на себе роль, яку зазвичай виконує держава, — організовують прощання, супроводжують родини, зберігають пам'ять. Для Вінниці цей день — не лише офіційна церемонія, а й нагадування про ціну, яку платить кожна громада.