«Страшно до моменту, коли сідаю в машину»: штурмовик «Артану» про подолання страху на виходах

Військовослужбовець спецпідрозділу Головного управління розвідки Міноборони «Артан», який виступає під позивним «Дерун», описав власний механізм боротьби зі страхом. Він визнає: перед виїздом страх присутній, але щойно починається виконання завдання, увага перемикається на конкретні дії, і боєць рухається поетапно.

Ключовим елементом, за його словами, є постійна комунікація всередині групи. Під час бойової роботи військові безперервно радяться між собою — особливо тоді, коли ситуація загострюється і потрібно уважно стежити за тим, що відбувається навколо. Саме ця розмова, припускає «Дерун», допомагає його людям заспокоїтися, тож паніки в групі не виникає і вони можуть працювати так, як потрібно.

Окремо штурмовик зупинився на ролі командира. Він слідкує за діями всього особового складу та перевіряє, чи правильно бійці виконують поставлені задачі. Якщо хтось діє неправильно, командир має його скоригувати, після чого група повертається до виконання завдання. Такий розподіл уваги — і на загальну картину, і на дії кожного — фактично є запобіжником проти паніки та помилок.

Сам момент переходу від очікування до роботи «Дерун» описує так: «Мені страшно стає до того моменту, коли я сідаю в ту саму машину. Потім якось я вже переключаюся на роботу і я вже починаю думати про те, що я маю робити далі». Далі, за його словами, увага концентрується на конкретних кроках: він проходить етап за етапом, перевіряє, чи все йде за планом, і переходить до наступного завдання.

Раніше цей самий боєць розповідав про бої під час операції «Вівальді». Найскладнішим для штурмової групи він назвав вибивання російських військових із добре укріплених позицій: у таких умовах противник здатен завчасно помітити наближення українських бійців і контролювати ситуацію. Крім того, сучасні технології суттєво змінили роботу української розвідки — тепер ворожі тили на глибині до 50 кілометрів аналізують переважно за допомогою дронів, тоді як раніше розвідникам доводилося пішки заходити в небезпечні зони по інформацію про російські війська.

Підсумок: розповідь «Деруна» — це не про відсутність страху, а про керованість ним. Чіткий порядок дій, постійний зв'язок у групі та роль командира, який вчасно коригує підлеглих, зменшують ризик паніки й дозволяють виконувати завдання навіть у критичних умовах.