Верховний Суд остаточно залишив капличку ПЦУ на Малоголосківській у Львові

Верховний Суд відхилив касаційну скаргу Львівської міської ради, залишивши чинними рішення Господарського суду Львівської області та Західного апеляційного господарського суду. Відповідна постанова № 139787248 датована 8 вересня 2026 року і набрала законної сили з моменту ухвалення — вона є остаточною.

Суть спору стосується невеликої споруди — вагончика з дерев’яною обшивкою на бетонних блоках, який використовується як капличка Православної Церкви України. Міськрада вимагала зобов’язати релігійну громаду «Парафії святителя Миколая» Львівської єпархії ПЦУ звільнити комунальну ділянку площею 0,0043 га та демонтувати споруду. У мерії наполягали, що капличку встановили самовільно, а сама ділянка має обмеження у використанні через охоронні зони трубопроводів.

Однак суди всіх інстанцій дійшли іншого висновку. Вони встановили, що парафія не є власником споруди, а лише отримала її в користування з 31 грудня 2020 року за актом приймання-передачі матеріальних цінностей від релігійної громади «Святого духа» з Івано-Франківська. Відповідно, на думку судів, саме факт користування та утримання каплички не доводить, що ця релігійна організація самовільно зайняла ділянку та звела споруду. Верховний Суд із цими висновками погодився.

Що це означає на практиці? По-перше, капличка залишається на своєму місці, і громада ПЦУ й надалі нею користується. По-друге, міськрада не лише не досягла демонтажу, а й зобов’язана сплатити судовий збір. По-третє, справа демонструє важливий юридичний нюанс: претензії до фактичного користувача об’єкта не завжди можна обґрунтувати, якщо він не є власником і не доведено, що саме він встановив споруду. Для міст це сигнал, що вимоги про звільнення ділянки мають бути підкріплені належним чином оформленими доказами щодо особи, яка вчинила самовільне зайняття.

Водночас для релігійних громад це рішення є прикладом того, що суди розмежовують власника майна та його користувача. А отже, спроби примусити до демонтажу через позов до парафії, яка лише утримує об’єкт, можуть виявитися безперспективними.

Поки що це локальний спір, але він ілюструє ширшу тенденцію: судова практика дедалі чіткіше вимагає від органів місцевого самоврядування точності у визначенні відповідача та доведенні фактів самовільного будівництва. Для мешканців Львова безпосередній результат простий — капличка на Малоголосківській залишається, а місто не отримає звільненої ділянки в межах цього провадження.