Свічка у вікні: як в Україні сформувався власний ритуал вшанування жертв Голодомору

Відлік офіційного вшанування жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні ведеться від постанови уряду №718, ухваленої 10 вересня 1993 року з нагоди 60-ї річниці трагедії. Тоді йшлося лише про один захід — приспущення державних прапорів упродовж трьох днів, з 15-ї години 10 вересня до 19-ї години 12 вересня. Згодом, у лютому, тодішній президент Леонід Кучма видав указ із докладним переліком заходів державного рівня: обмежили розважальні події, провели поминальні панахиди, відбулася урочиста процесія топполітиків, у школах організували тематичні уроки. На Михайлівській площі відкрили Пам'ятний знак "Жертвам Голодомору 1932-1933 років", і саме тоді на офіційному рівні вперше прозвучало слово "геноцид". Після п'яти років публічної дискусії було встановлено день вшанування — щороку в четверту суботу листопада, тож у 2026 році це 28 листопада.

Нинішній вигляд традиції значною мірою сформував Інститут національної пам'яті вже під час повномасштабного вторгнення РФ. Йдеться про вшанування 4,5 млн жертв Голодомору 1932–33 років, а також масових штучних голодувань 1921–23 та 1946–47 років. Поштовхом стала публікація дослідника Голодомору Джеймса Мейса "Свічка у вікні". "Я хочу запропонувати акт національної пам'яті, доступний кожному: в національний день пам'яті жертв 1933-го визначити час, коли кожен громадянин цієї землі, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам'ять про померлих", — писав Мейс.

За рекомендаціями УІНП на 2025 рік ритуал "Запали свічку" передбачає три складники: загальнонаціональну хвилину мовчання о 16:00, відвідання місць пам'яті жертв Голодоморів, а також запалену свічку пам'яті вдома чи в офісі, виставлену на підвіконня після настання темряви. Оновлені рекомендації на 2026 рік традиційно мають з'явитися в листопаді.

Порівняння з практиками інших народів показує, у чому саме полягає українська особливість. Йом га-Шоа вшановує пам'ять 6 млн євреїв, убитих Третім рейхом та його союзниками: 27 числа місяця нісан за єврейським календарем в Ізраїлі о 10-й годині лунає сирена повітряної тривоги та відбувається дві хвилини мовчання, приспускають прапори й запалюють шість смолоскипів. 24 квітня у День пам'яті жертв геноциду вірмен, коли вшановують 1,5 млн загиблих у 1915 році в Османській імперії (Україна офіційно цього не визнала), люди підіймаються до меморіального комплексу Цицернакаберд у Єревані, щоб покласти квіти біля вічного вогню. У Японії дні пам'яті жертв бомбардувань Хіросіми та Нагасакі, де сумарно загинуло понад 200 тис. людей, починаються з хвилини мовчання у момент вибухів — 8:15 6 серпня та 11:02 9 серпня; лунає Дзвін миру, у Хіросімі випускають голубів і пускають по воді ліхтарики Торо Нагаші, збирають мільйони орігамі-журавликів, а в Нагасакі проводять ритуал "піднесення води".

Спільними для українців та інших народів залишаються хвилина мовчання, запалені свічки, відвідання пам'ятних місць і покладання квітів — у Києві, зокрема, біля скульптури "Гірка пам'ять дитинства" в Національному музеї Голодомору чи біля Пам'ятного знаку на Михайлівській площі. Відмінність у тому, що український ритуал виходить за межі меморіалів і переносить вшанування у власні домівки. У листопаді 2023 року Центр національного спротиву показав фото свічок, які мешканці тимчасово окупованих територій таємно запалювали вдома, — тобто традиція працює навіть там, де зібратися разом неможливо.

Отже, за три десятиліття Україна пройшла шлях від єдиного протокольного заходу до впізнаваного набору дій, доступних кожному. Така модель робить пам'ять не справою державних церемоній, а особистим вибором родини — і саме цим вона вирізняється серед ритуалів скорботи інших народів.