Страта полонених під Добропіллям: що це змінює і чому такі справи доходять до суду роками

Донецька обласна прокуратура та уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець 11 вересня повідомили про страту двох українських військових. За даними слідства, бійців Нацгвардії, які виконували бойове завдання, взяли в полон російські військові, а згодом розстріляли з автоматичної зброї. Епізод стався 2 вересня на бойовій позиції у лісосмузі поблизу Добропілля.

Прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом воєнного злочину за частиною 2 статті 438 Кримінального кодексу України. Лубінець своєю чергою надіслав офіційні звернення до Міжнародного комітету Червоного Хреста та Організації Об'єднаних Націй. Українська сторона наголошує: убивство тих, хто здався в полон, є грубим порушенням Женевських конвенцій і кваліфікується як тяжкий міжнародний злочин.

Для родин загиблих ці юридичні формулювання мають цілком практичний вимір. Кримінальне провадження — це підстава для офіційного підтвердження обставин смерті, а отже, для виплат і соціальних гарантій. Звернення до міжнародних інституцій — спосіб зафіксувати епізод у глобальних реєстрах, навіть якщо до конкретних підозрюваних справа дійде не скоро. Без такого документування кожен окремий випадок залишається лише свідченням, а не доказом у майбутніх процесах.

Цей епізод не поодинокий. 6 серпня стало відомо про страту українського військовополоненого поблизу Волновахи, в районі селища Мирне на Донеччині. 12 серпня Лубінець повідомив, що щонайменше 375 українців загинули в російському полоні. А станом на травень 2026 року Офіс омбудсмана мав дані про 337 свідомих страт українських військових, які на момент убивства вже здалися в полон.

Сукупно ці цифри описують не окремі ексцеси, а систему. Для України це означає кілька наслідків. По-перше, кожне нове провадження розширює доказову базу для міжнародних судів — навіть якщо винні поки що поза досяжністю. По-друге, публічність таких справ впливає на переговорні позиції щодо обмінів полоненими та на вимоги до міжнародних організацій щодо доступу до місць утримання. По-третє, обізнаність військових про те, що полон не гарантує життя, впливає на рішення на полі бою — і це теж частина реальності, з якою доводиться працювати командирам.

Підсумок простий: справа під Добропіллям — це не лише кримінальне провадження за одним епізодом. Це ще один документований пункт у довгому переліку, від якого залежить, чи постане колись хтось за ці злочини перед судом і чи зміняться правила поводження з полоненими хоч колись.