Переселенець із Куп'янщини, який витягнув чотирьох дітей з-під криги, отримав звання «Герой-рятувальник року»

Сергій Соратокін, переселенець із Великого Бурлука на Куп'янщині, у березні 2026 року витягнув чотирьох дітей із криги на ставку в Шевченківському районі Харкова. За цей вчинок він отримав відзнаку «Герой-рятувальник року» — нагороду вручив Президент України до Дня рятівника. Про подання кандидатури чоловікові повідомив очільник ДСНС Харківської області.

Сам Сергій зізнається, що досі не вважає себе героєм. «Я на той час подумав: „Невже я заслужив це?“. Я досі себе не відчуваю героєм», — розповів він. За його словами, церемонія була урочистою, а хвилювання — надзвичайним: «Коли мене викликали отримати орден та диплом, у мене аж ноги підкосилися». Окремо він згадує рукостискання з Президентом і слова «Слава Україні!», почуті наживо: «Це подяка за мої муки, за все, що я пережив у полоні».

Історія порятунку сталася 12 березня 2026 року. Того дня на місцевому ставку під кригу провалилися шестеро дітей. Двоє хлопців — 10 та 17 років — загинули. П'ятеро дітей, які перебували на кризі, зокрема й загиблий 10-річний хлопчик, мешкали в гуртожитку неподалік; інший загиблий підліток жив у квартирі з родиною. Чотирьох дітей урятував Сергій Соратокін, який працює водієм у фірмі поблизу водойми. Він побачив дітей наприкінці робочої зміни з вікна другого поверху і, щоб дістатися до них, пробивав лід руками та ногами, а колеги тим часом викликали екстрені служби. «Я вже діставав — підтягував до берега. Дівчинка менша була. Я кажу: „Берись за шию“, і потихеньку плив. А вже хлопчика, дівчинку і ще одного хлопчика вже витягував на собі: однією рукою, однією — гріб. Не знаю, звідки в мене сили взялися. Сам не загинув, але найголовніше — що дітей врятував», — каже він. Після цього чоловік почав непритомніти від переохолодження. Як діяти на воді, він пам'ятав зі шкільних уроків, хоча рятувати людей йому довелося вперше. Самих урятованих дітей після події він не бачив, але з ним спілкувалися їхні батьки: «Батьки підходили до мене, обіймали, казали: „Дякуємо, ви наш рятівник“, ледь не припідносили як янгола. Мені дуже незручно було. Кожний справжній чоловік так би зробив». За порятунок чотирьох дітей він також отримав медаль, почесну грамоту та годинник від міського голови Харкова Ігоря Терехова.

За цим вчинком стоїть історія людини, яка пройшла окупацію та полон. Рідне селище Сергія Соратокіна перебувало під російською окупацією вісім місяців — без світла, води та з дефіцитом продуктів у магазинах. У серпні 2022 року після суперечки з дружиною через брак їжі чоловік без зброї пішов до російського блокпоста: «Я психанув і пішов на блокпост з ними поговорити: чого вони взагалі тут, що вони хочуть». За його словами, окупанти тричі стріляли в повітря, а потім почали його бити. Спочатку близько тижня його утримували в райвідділку у Великому Бурлуку, згодом перевели до Куп'янська; загалом у полоні він пробув близько місяця. «Змушували їхні пісні співати, розпитували, кого з АТО-шників знаю... І били, і прикладами в груди, — чим тільки куди не били. І голова була пошматована, і знімали на телефон, сміялися», — згадує він. Сили вижити, за його словами, давала думка про дружину і сина. Перед самим звільненням його вивезли й викинули на дорогу; він дістався лікарні, де отримав першу допомогу, а потім знайшов вітчима на газовому господарстві в Куп'янську. У березні 2023 року родина переїхала до Харкова. Через наслідки катувань Сергій регулярно лікується та проходить реабілітацію: «Зараз я лікуюся: у мене і психіка зруйнована, і в лікарнях не один раз на рік лікуюся, слідкую за здоров'ям. Але я навпаки ще сильнішим став і духом, і тілом».

Для громади ця історія — нагадування про дві речі. Перша: безпека дітей на водоймах залишається питанням, яке залежить не лише від служб, а й від дорослих поруч. Друга: люди, які пережили окупацію та полон, часто повертаються до звичайного життя, продовжуючи боротися з наслідками — і водночас здатні на вчинки, які рятують інших. Визнання на державному рівні в такому випадку має значення не лише для однієї людини, а й для тих, хто досі оговтується від пережитого.