Шмідт: Україні бракує не інновацій, а промислового масштабу Заходу

У своїй колонці Шмідт описав ніч, коли разом із колегами їхав поїздом зі сходу України до Києва і отримав попередження про наближення десятків російських балістичних ракет. У столиці вони разом із натовпом сховалися на залізничному вокзалі, де від вибухів тремтіла будівля, а сотні пасажирів, серед них родини з дітьми, чекали завершення атаки. Того вечора Росія випустила по Києву десятки крилатих, балістичних і гіперзвукових ракет: загинули 17 людей, понад 40 дістали поранень, людей витягали з-під завалів школи та дитячої лікарні.

Автор зазначає, що відвідував Україну протягом усієї війни, допомагаючи військовим розробляти технології для поля бою, але з останньої поїздки повернувся найбільш стурбованим від часів повномасштабного вторгнення. Його головний висновок: Росія вправнішає у веденні цієї війни й рухається до стратегії тотальної війни, мобілізуючи заводи та людські ресурси, щоб повітряним терором змусити Україну до підкорення. Тому поразка Росії, на думку Шмідта, вимагає від Заходу не просто передачі зброї, а мобілізації колективних ресурсів у масштабах, достатніх, щоб перевершити ворога за обсягами виробництва та вистояти довше.

Довгий час сильною стороною України була здатність швидко адаптуватися: інженери розробляли нову зброю, тестували її на передовій і модифікували за тижні, а децентралізовані мережі військових, інженерів і оборонно-технологічних компаній оновлювалися швидше за російську військову бюрократію. Нині ця перевага стрімко зменшується. Коли Україна створила перехоплювачі проти російських роїв дронів типу Shahed, Росія відповіла швидшими реактивними «Шахедами», які значно важче збити, і розгортає супутникове угруповання, щоб конкурувати зі Starlink, який українські підрозділи безпілотників використовують для ударів по окупованих територіях. Кремль роками протиставляв промислову масу українським інноваціям, а тепер додає до цієї маси власні інновації.

Шмідт описує поле бою, яке важко було уявити на початку війни: командири під землею стежать за трансляціями з відеодатчиків, тисячі безпілотників ведуть розвідку, доставляють забезпечення та полюють на солдатів і техніку, а пересування над землею стало майже самогубним — до 80 відсотків втрат України припадає на переміщення військ між позиціями. Водночас це найдинамічніша технологічна конкуренція: дрон, ефективний сьогодні, за кілька місяців може стати непридатним, бо ворог змінює радіочастоти, ставить перешкоди або запускає швидший перехоплювач.

Проблема, за словами автора, не в інноваціях, а в масштабуванні. Він спілкувався з командирами, які знають, що робити для зупинки росіян, але не мають потрібних систем; один із них розповів, що його підрозділ припинив пошук цілей, бо не вистачало дронів, щоб уразити вже виявлені. Геніальний безпілотник, випущений сотнями, цікавий, але хід війни змінить хороший безпілотник, випущений сотнями тисяч. Росія тим часом розглядає ще один масштабний призов, якого Україна очікує цієї осені, і будує промислові потужності для виробництва зброї у надзвичайних кількостях. Прийдешня зима буде критичною: Росія вже використовує брак в України засобів протибалістичної оборони для ударів по електростанціях, щоб занурити людей у темряву, холод і злидні.

Підсумок Шмідта: Україна має інженерів, рішучість і дух інновацій, але їй бракує промислового масштабу, який можуть дати лише західні партнери. Їй терміново потрібні перехоплювачі, боєприпаси та зброя дальнього радіуса дії, а також інвестиції у власне виробництво. Захід, на його переконання, має ставитися до оборонної промисловості України як до продовження власної — спільно виробляти зброю, усувати вузькі місця в постачанні та гарантувати, що українським командирам не доведеться заощаджувати на цілях. Вихваляння української стійкості, наголошує він, не є стратегією, і не можна дозволити Україні зустріти ще одну зиму наодинці під російськими обстрілами.